Бути військовим в Україні – завдання із зірочкою. З одного боку, ти захисник і герой, але рівно доти, доки зберігаєш мовчання

Мистецтво знецінення.

"У фронтовика немає часу на соцмережі". "Борода підозріло доглянута". "Виголений занадто чисто".

Бути військовим в Україні – завдання із зірочкою. Завжди потрібно бути в шпагаті. З одного боку, ти захисник і герой. Надія співгромадян і майбутнє країни. Представник найшанованішої касти в державі. Але все це – рівно доти, доки ти зберігаєш мовчання.

Тієї миті, коли військовий починає говорити вголос про ту ж мобілізацію, він дізнається про себе багато нового. Що він виглядає підозріло охайно. Що він служить замполітом у тилу. Що взагалі-то його завдання – воювати, а не розповідати іншим, як жити.

Зрештою, усі герої загинули. Хто вижив – той не герой.

Така ситуація не дивна. Війна змінює правила життя. Ставить в основу колективне виживання. Зводить до абсолюту інтереси спільноти. Саме війна дає право державі брати громадянина, переодягати в солдата й виряджати його в окопи.

А тому війна дарує людям у формі моральне право. Ветеранський статус вписаний у суспільний консенсус. Військовий обмінює персональну безпеку на громадську подяку, та отримана ним моральна прерогатива – схожа на компенсації за ризики. Безумовно, військова форма не гарантує святості й експертизи, але її наявність посилює гучність висловлювання.  

Проблема в тому, що на третій рік війни нашій країні вистачає тих, кого військові почали дратувати.

Джерело: "Українська правда"