В Україні політики – як директор СТО, котрий якщо клієнта не на...бав, то день дарма прожив

Про героїзацію та ідеалізацію лідерів. 

Українці обирають не президента, депутатів тощо, а приклад для наслідування. Люди хочуть бачити на чолі держави людину, кращу за них. Чеснішу, патріотичнішу, відданішу, справедливішу. Громадяни хочуть доказів того, що можна не красти на посаді, не пхати всюди своїх кумів та швагрів, не мутити теми, ставити інтереси держави вище за власні, бути чесним та відкритим.

Ми женемося за недосяжним ідеалом, за ідеальним "політиком", який би уособлював націю, вів за собою, показував, що можна бути ліпшим за шмат лайна. Бо люди слабкі, жадібні, часто дурні, наївні, схильні до виправдання себе у будь-яких обставинах. Бо така природа багатьох людей. І їм потрібен зразок, еталон гідної поведінки, з якого можна брати приклад. І навіть якщо не вдасться з ним зрівнятися, то хоча б варто до цього прагнути.

Натомість люди кожного разу бачать рівних собі за слабкістю чи жадібністю політиків, часто навіть гірших. Які за шмат бюджету вдавляться, які своїх будуть до останнього відмазувати, які мутять, крутять, вертять, брешуть, най...бують.

І замість захоплення справжнім лідером люди відчувають розчарування, зневіру, відразу, огиду. Курво, та він такий же, як й...баний директор СТО, котрий якщо клієнта не на...бав, то день дарма прожив. Або як продавчиня у МАФі, яка сліпого діда обраховує. Значить, не можна бути кращим. Це нереально.

Так руйнується мрія, недосяжний ідеал, немає мети. Наступає фаза розчарування, яка плавно переходить у ненависть. Бо люди не люблять, коли руйнують їхні мрії.

Звісно, це не у всіх така мотивація, але впевнений, що глибоко в душі чимало людей шукають собі маяк, на який можна свого човна скерувати.

Джерело: Антон Ходза / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора