США сформулювали нові цілі своєї національної безпеки. Усіх, хто чинить опір, – переїдуть "катком"

Про велику угоду, "каток" Вашингтона щодо Києва, євразійський "листковий пиріг" і чому розв'язка може відбутися на Алясці.

Уже зараз вгадуються контури майбутньої великої угоди між США та РФ, хоча основний її масив поки що прихований під товщею "інформаційної води".

У своїх статтях я описував трансформаційні процеси, які відбуваються в Євразії із 2020 року.

Ідеться про формування Глобального Євразійського острова у складі РФ, Китаю, Ірану й КНДР.

Сам факт цих інтеграційних процесів став найбільшою геополітичною поразкою Байдена.

Саме тому основні зусилля Трампа спрямовані на "торпедування" цього геополітичного конструкту.

Розуміючи всю небезпеку для США будь-якого синоцентричного проєкту в довгостроковій перспективі, Трамп атакує такі конструкції, як БРІКС і ШОС.

Головна мета – домогтися розшарування Євразійського геополітичного простору, і Трамп за крок від успіху на цьому напрямі.

Розшарування – це завжди розподіл на фракції, рівні щільності, температурні режими тощо.

Як, наприклад, шари земної поверхні: гумус, пісок, глина, кристалічні породи. Або шари води: угорі – тепла, унизу – холодна.

Мета Трампа – домогтися створення формату "євразійського листкового пирога".

Угорі – північний шар у вигляді РФ і Китаю.

Середній шар – Чорноморсько-Каспійський геополітичний кластер на базі пантюркістського геополітичного проєкту.

Як країни АСЕАН в Індо-Тихоокеанському регіоні, які виконують роль лінку між США й Китаєм.

Те, що США зайшли до Зангезурського коридору, – це новий рівень модерації тюркського проєкту з боку США. Як свого часу модерація арабських проєктів із боку Британії.

Проєкт Великого Турану – як елемент стримування експансії Китаю в Центральній Азії.

І південний шар пирога – південний пояс Азії: Іран, Пакистан, Індія, Індокитай, Тайвань.

У межах великої угоди РФ, найімовірніше, витісняють із Центральної Азії та Закавказзя на північ у формат Глобальної Півночі як окремої геополітичної категорії, відмінної і від Глобального Півдня, і від Заходу (до речі, стара концепція Суркова: Росія – Глобальна Північ).

Тобто розвиток Великого Турану в умовах модерації з боку США відбуватиметься без РФ.

Так само як і драматичне протистояння Китаю і США на Півдні Євразії, куди зміщується основна силова вісь світової геополітики.

Неспокійно буде в Ірані, Індії, Пакистані, Індокитаї, на Тайвані.

Саме тут відбудеться головний акт протистояння між США й Китаєм (і дуже важливо, що ця фінальна битва, можливо, не відбудеться на території України).

Головний момент: ця фінальна битва Китаю і США на півдні Євразії відбудеться без активної участі РФ.

Зангезурський коридор і входження туди США – це запуск проєкту з "розбирання" Ірану, у якому Азербайджан виконуватиме роль основної організаційної платформи, впливаючи насамперед на азербайджанську громаду в Ірані.

У цьому стратегічно зацікавлений і Ізраїль, для якого Іран є останнім "неврегульованим завданням національної безпеки". Саме тому Азербайджан є головним стратегічним партнером Ізраїлю в регіоні.

Це добре розуміють в Ірані. Тому сухопутна війна в цьому "сонячному сплетінні" Закавказзя більш ніж імовірна. Але вже без активної участі РФ.

Якщо РФ зміщується у формат Глобальної Півночі, то все, що потрібно зробити Росії та США (у розумінні тамтешніх політичних еліт), – це домовитися про заморожування війни в Україні й перейти до домовленостей щодо Арктики.

Бо якщо РФ – це Глобальна Північ, то перетин інтересів Росії та США відбуватиметься переважно в Арктиці.

І, найімовірніше, сторони домовлятимуться про перетворення Арктики на спільний закритий геополітичний континуум, де, окрім США та РФ, є низка слабких гравців, таких як Канада чи Норвегія, але куди не допускатимуть за взаємною домовленістю сильних гравців, таких як Китай.

Саме тому зустріч відбудеться на Алясці – оскільки це буде розмова про новий "північний світ" і спільні проєкти на півночі.

Вказане вище досить повно описує важливість цієї великої угоди для США.

Америка не вважає РФ стратегічною загрозою для себе. У розумінні Вашингтона такою загрозою є Китай, тому всі стримувальні конструкції будуть спрямовані на Пекін.

Росія в розумінні США становить щонайбільше континентальну європейську загрозу, яку тому мають купірувати сили ЄС і коштом ЄС.

РФ – це не СРСР, котрий, як зараз Китай, становив для США стратегічну загрозу.

Унаслідок чого Америка тоді сприймала Європу як важливий оборонний редут на Атлантиці, який потрібно підтримувати, захищати й розвивати за допомогою відкриття свого внутрішнього ринку для європейських товарів.

Щоб союзники були багатими і здатними себе утримувати, а не сидіти на шиї й постійно канючити кредити.

Зараз потреба в такому редуті для США не така актуальна, оскільки ЄС не захищає Америки від Китаю.

Саме цим пояснюється відмінність у підходах США та ЄС щодо "українського кейсу".

У сприйнятті Вашингтона Україна – це редут ЄС, і він ніяк не вирішує для Америки проблеми "китайської загрози".

На кону стоять максимальні ставки. Навіть якщо зустріч на Алясці не відбудеться, це не змінить нового геополітичного порядку денного.

США сформулювали нові цілі своєї національної безпеки й ідуть до них. А всіх, хто чинить опір, – переїдуть "катком".

Вихід для України – стати співтворцем нової геополітичної проєктності, наприклад, беручи участь у створюваному Чорноморсько-Каспійському кластері, який стає для нас ГУАМ 2.0.

Але шлях до співтворчості лежить через усвідомлення реальності, яка змінилася.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook