США втрачають Азію у глобальному масштабі, якщо динаміка залишиться, за 10 років буде пізно. Ось чому важлива зміна адміністрації в Білому домі

Військово-морські навчання Китаю навколо Тайваню. Таких загострень у минулому було багато: звідси пішла і фраза про "останнє китайське попередження". Але рано чи пізно воно стане останнім і без лапок. Початок формування глобального євразійського острова у складі Китаю, РФ, Ірану та КНДР є одним із найбільш нищівних провалів адміністрації Байдена й держсекретаря Блінкена. Так, це не Ніксон – Кіссінджер. Про формат глобального острова можна прочитати в моїх статтях. Цей формат небезпечний ще й тим, що починає працювати як геополітичний магніт.

У В'єтнамі друга за короткий час відставка президента країни: офіційно – за корупцію, неофіційно – за проамериканський курс.

Індія не просто так бере участь у БРІКС, хоча вона є єдиною ставкою Заходу у великій геополітичній грі в Євразії. І якщо ця ставка не зіграє, то game over, зливаємо воду.

Пакистан формально має статус союзника США поза НАТО. А в реальності запускає з Китаєм масштабний проєкт китайсько-пакистанського транспортного коридору й віддає в концесію Китаю свій порт Гвадар.

В Афганістані Китаю вдається з талібами робити за допомогою м'якої сили те, що американцям не вдалося за допомогою жорсткої. Нещодавній саміт Сі Цзіньпіна з лідерами країн Центральної Азії – це також формат глобального острова.

Туреччина дозволяє собі різку антиізраїльську риторику й торговельну блокаду, оскільки також стає частиною другого проєкту Нового шовкового шляху. Навіть у Південній Кореї починають посилюватися політичні фракції "взаємодії з Китаєм".

По суті, в активі у США залишається лише вестернізована Азія (Тайвань, Південна Корея та Японія), острівна Азія (Індонезія, Філіппіни) та країни Британської Співдружності (Австралія й Нова Зеландія). США втрачають Азію у глобальному масштабі, хоча Індо-Тихоокеанський регіон є основною зоною американських стратегічних інтересів (Індо-Тихоокеанська стратегія Байдена 2021 року).

Зрозуміло, що це все тенденції, які зароджуються, багато що можна змінити, переналаштувати. Але, якщо динаміка залишиться, за 10 років буде пізно. Ось чому вкрай важлива зміна адміністрації в Білому домі. Зміна не в частині персоналій, а підходів і стратегій. Для світової історії це точка біфуркації.

Уперше за останні 500 років із моменту великих географічних відкриттів сухопутні імперії (телуріати, телур – земля) можуть перехопити глобальне домінування з морем. І це буде зовсім інший світ.

До речі, саме цими процесами спричинена і криза лібералізму у світі. Ліберальна держава – "кочовий бандит" як генератор глобального керованого хаосу поступається авторитарній державі ("стаціонарному бандиту"), яка несе стабільність і впорядкованість.

За Карлом Шміттом – це протистояння імперіуму (суверенітет, економічний націоналізм, консервативна антропологія) та домініуму (зовнішнє розмивання суверенітету за допомогою міжнародного права й наднаціональних надбудов, модель відкритої економіки й транскордонна трансгуманна антропологія).

Вибори у США – це, до речі, також аналогічне протистояння. США як окрема світ-система поєднують у собі всі ці суперечності, як у мікрокосмі. Внутрішні штати як національний імперіум і штати на океанських узбережжях як транснаціональний домініум. Націоналізм проти глобалізму. У своїй основі це протистояння морських піратів і торговців, які створили лібералізм і осілих, сухопутних континуумів, котрі створили авторитаризм.

До речі, в Україні поєднуються два ці ментальні коди (анархокапіталізм козаків) і "стаціонарність та потяг до впорядкування у "гречкосіїв". Тобто одночасно потяг до мінімізації держави й сильної руки. І ця ментальна дихотомія гальмує сильніше, ніж відмінності мови й віри.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook