Цього разу на кону стоїть не лише профіт у трильйони доларів

"Ця війна ніколи не мала початися". Схоже, Тайвань "зачепив" Трампа за живе: президент Тайваню Лай Цинде в нещодавньому інтерв'ю зазначив, що, мовляв, Трампу для здобуття Нобелівської премії миру потрібно не війни, що почалися, припиняти, а не допустити "головної війни" – атаки КНР на Тайвань, тому що острів захищає не просто себе, а весь світ та Індо-Тихоокеанський регіон зокрема, будучи для світу "щитом свободи".

Звісно, тайванський політик використав м'якші формулювання, але сенс зрозумілий: "Трампе, не допусти", і тоді "Нобель у кишені".

Із весни 2025 року Тайвань не отримав від США жодного нового постачання зброї (усе, що було доправлено, надійшло в межах старих контрактів Байдена).

Хоча Тайвань теж молодець: збільшення видатків на оборону до 5% ВВП пообіцяв здійснити лише до 2030 року.

Можна приблизно реконструювати геополітичну стратегію Трампа – Рубіо.

Вашингтон розуміє всю складність для нього геополітичної синергії Китай – РФ (про тріумвірат Росія – Індія – Китай поки взагалі не говоримо).

Потрібно терміново "розіграти" третього зайвого. Цим "третім" може бути або РФ, або Китай.

Трамп кидає на стіл переговорів першу карту – заморожування нових постачань зброї в Україну й на Тайвань і дивиться на реакцію Москви й Пекіна: клюнуть чи ні.

Потім проводить особисті зустрічі: із Путіним в Анкориджі, із Сі Цзіньпіном зустріч поки лише тільки планують, вона може відбутися цієї осені.

Паралельно Трамп застосовує козир номер два: нові постачання зброї в Україну (Tomahawk) і далі, можливо, аналогічна риторика прозвучить і щодо Тайваню.

І знову дивиться на реакцію Пекіна й Москви.

Мета зрозуміла – використовуючи чинник недовіри між РФ та Китаєм (а в Пекіні ніколи не вважали Росію азійською країною), побачити, хто першим "моргне" – Путін чи Сі Цзіньпін.

І тоді, використовуючи чинник "третього", досягти підписання вигідної для США угоди із другим учасником цього геополітичного трикутника.

Ідеальна ситуація для Трампа – щоб "моргнув" Сі Цзіньпін, оскільки угода з Китаєм для нього у пріоритеті.

Тому й Анкоридж був першим місцем зустрічі – ця зустріч була показовим виступом для Сі.

Але і в іншому варіанті США теж у профіті – "розчеплення" Китаю та РФ із боку Москви теж приведе до посилення Америки в Індо-Тихоокеанському регіоні, просто з певним часовим лагом.

Уся ця стратегія як на волосині тримається лише на одній гіпотезі: на припущенні у формулі чинника недовіри і взаємних побоювань Москви й Пекіна.

Свого часу КНР вийшла з тіні СРСР і повернулася у глобальну політику (включно з поверненням в ООН 1971 року й місцем у Радбезі) за допомогою саме такого геополітичного "моргання": острів Даманський, практично "передвійна" з Радянським Союзом.

Чи зможе Трамп за допомогою "батога і пряника" спонукати РФ геополітично "напасти" на Китай?

Що треба пообіцяти Москві, щоб вона здійснила такий геополітичний фінт?

І чи повірить Москва таким обіцянкам?

Чи не сформувався вже формат відносин між РФ і Китаєм у вигляді глибокого зчеплення у межах концепції Глобального Євразійського острова чи Монгольської імперії 2.0.?

Бо якщо це так, то такі дії Трампа не приведуть до шуканої мети – підсумком стане лише ескалація силового вектора Глобального Євразійського острова по всьому периметру глобального протистояння (ареал цього протистояння вийде далеко за межі України).

Але це лише за умови, що Монгольська імперія 2.0. – уже реальність, а не гіпотеза.

Дуже тонка і, можна сказати, практично авантюрна гра Трампа.

Хоча все у стилі його теорії угод.

Тільки цього разу на кону стоїть не лише профіт у трильйони доларів, а й життя мільйонів людей.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook