В Україні модель Трампа виглядає так. Вибір лише за нами

Модель Трампа. Як перетворити Україну на індустріальний хаб.

Президент США Дональд Трамп затвердив нову стратегію національної безпеки, вибудувану на принципах економічного суверенітету.

Настав час адаптувати таку економічну модель і до українських реалій.

Стратегія нацбезпеки США і зміцнення промисловості

Розпочнемо з аналізу документа.

Ось одна з ключових тез – щодо промислового розвитку.

Ми хочемо мати потужну промислову базу. Національна міць США залежить від сильного індустріального сектору, здатного забезпечувати потреби в мирний час і виробляти все необхідне у воєнний час. Це вимагає розвинених оборонних і пов'язаних з обороною виробництв.

Зміцнення американської промисловості має стати головним пріоритетом економічної політики.

Ми хочемо мати найбільш потужний, продуктивний й інноваційний енергетичний сектор у світі – такий, що може не тільки стимулювати економічне зростання Америки, а й бути однією з провідних експортних галузей Америки.

Ми хочемо залишатися науковим і технологічним лідером світу... І ми хочемо захищати нашу інтелектуальну власність від крадіжок з боку інших країн. Дух новаторства – ключова опора нашого безперервного економічного домінування й військової переваги.

За цими словами криється стратегія:

• доместикації виробництв американських корпорацій – розміщення ключових виробничих активів на території США;
• решорингу – повернення виробничих активів американських компаній у США, передусім із Китаю;
• ніаршорингу – створення промислових платформ для розміщення нових виробництв іноземних компаній на території США.

Ефект Детройта: чи можна повернути минулу велич?

Указана стратегія дуже яскраво корелюється з відомою тезою Трампа: повернемо минулу славу Детройту.

Як відомо, Детройт був центром американського автомобілебудування й занурився в урбаністичну кризу разом з індустріальним ядром США.

В останні роки програми джентрифікації (процес оновлення й реконструкції занепалих міських районів, зокрема інфраструктури, пов'язаний із переходом мегаполісів до постіндустріального укладу) трохи поліпшили ситуацію в місті.

Умовно кажучи, замість робочих і верстатів у заводських цехах з'явилися дрібні підприємці й митці.

Отже, колись Детройт був містом слави американського машинобудування: успішний мегаполіс, сотні заводів і виробництв.

Згодом Дейтройт став міською агломерацією, що згасає, з депресивною структурою населення.

Зараз це вже джентрифікований Детройт, де промислові зони використовуються як відкритий громадський простір.

Там є точки зростання у вигляді сектору послуг, але все одно немає колишньої динаміки розвитку.

Дональд Трамп добре знає, що свого часу американське машинобудування було "підірвано" за рахунок розвитку аналогічних галузей в Азії.

Насамперед у Китаї, Японії й Південній Кореї.

Звісно, перенесенню виробництв до Азії сприяла низка факторів конкурентоспроможності:

• відносно дешева робоча сила;
• доступ до ринків збуту;
• доступність джерел енергоресурсів.

У рамках глобальної теорії розподілу праці й базових технологічних ланцюжків, а також ерзац-ліберальної моделі економіки США мали змиритися з таким станом речей і сконцентруватися на виробництві того, де ще існує фактор ринкової переваги.

Наприклад, на виробництві сої, кукурудзи і скрапленого природного газу.

Плюс – розробки Кремнієвої долини…

Тобто на сировині й цифрових послугах.

І спершу так і було: Детройт погубив саме чинник дешевої робочої сили в Азії й високих податків удома.

А також фактор "дорогого долара", який вигідний імпортерам і невигідний експортерам.

Додамо сюди й досить простий доступ імпортних товарів на преміальний американський ринок збуту (найбільш капіталізований у світі).

І це також є невід'ємною частиною ліберальних торгових моделей – відсутність суттєвих бар'єрів доступу на національні ринки споживання.

Зміна парадигми: як наростити "індустріальні м'язи"

Що ж робити Україні в цьому контексті?

Наш успіх – не у великих зовнішніх вливаннях під неефективну сировинну модель розвитку, а передусім у створенні ефективної моделі зростання під наявний внутрішній ресурс.

Зараз у світі (і про це каже нова стратегія "імені Трампа") відходять у минуле концепції довгих і мережевих ланцюжків доданої вартості.

Вони поступаються місцем двом новим, згаданим вище, концепціям, які можуть стати панівними: решоринг (повернення) й ніаршоринг (залучення).

Промислові політики концентруються на таких напрямках.

1. Нарощення "індустріальних м'язів", тобто збільшення лінійки критичних товарів, які може випускати національна промисловість.
2. Адаптація промисловості під нову технологічну парадигму (про це напряму каже нова стратегія США).
3. Керування ситуацією, коли національна промисловість наздоганяє індустріального лідера.

Як не дивно, і перша концепція, і третя актуальні для США.

Про другу концепцію стратегія Трампа говорить прямо.

Як так сталося, що США у XXI столітті мають нарощувати "індустріальні м'язи"?

Більше того, мають наздоганяти Китай.

Америка вже не є світовим промисловим лідером, хоча ще зберігає лідерство економічне.

Але за згасанням промислового потенціалу неодмінно прийде і втрата економічної світової першості.

Навіть противники Трампа погоджуються із фактом деіндустріалізації структури американської економіки.

Нова індустріалізація буде реалізуватися шляхом корегування торговельного й бюджетного дефіцитів США, а також за рахунок зміни глобального попиту на долар як резервний актив – "політики дешевого долара".

Минають часи, коли глобальний попит на американську валюту допомагав світу "втікати в долар", зміцнюючи його й паралельно девальвуючи національні валюти країн – торговельних партнерів США відносно долара (тобто збільшуючи фактор глобальної конкурентоспроможності на користь виробників товарів цих країн).

Утім, тепер для скорочення торгового дефіциту США й тим більше для переходу до торговельного профіциту потрібно збільшити глобальну конкурентоспроможність американської промисловості. І робити це доведеться… неринковими методами: митами на імпорт, державними дотаціями, таргетуванням цін на електроенергію для промисловості на відносно низькому рівні.

Стратегія Трампа полягає у поступовому послабленні долара, що зробить американські товари більш конкурентоспроможними на світовому ринку і створить мільйони робочих місць у вітчизняній промисловості.

Логіка його моделі така: якщо у вас немає промисловості, ви – не країна, а територія.

Якщо ви не продукуєте критичні для ВПК ресурси, то у вас немає системи безпеки.

Якщо у вас немає робочих династій, то будуть династії на соціальних виплатах і маргіналізоване суспільство зі зруйнованою у провінції інфраструктурою.

Промисловий хаб і міст для інвестицій: український апгрейд моделі Трампа

За всіма базовими чинниками трампівської програми промислового розвитку в Україні спостерігається буквально "вбивча" економічна політика: ціни на енергоресурси, стан людського капіталу (освіта, наука, медицина), рівень ризиків, розвиток інфраструктури – усе йде в розріз.

До речі, деградація виробництва й людського капіталу – це пов'язані процеси: витрати саме промисловості в загальній структурі науково-дослідних і конструкторських робіт становлять приблизно 90% у таких країнах, як Німеччина й Південна Корея, понад 80% – у Китаї та Японії, понад 60% – у США й Мексиці.

"Виймаєте" промисловість зі структури економіки – і автоматично втрачаєте від 60% до 90% попиту на інновації й технологічні розробки.

Адже питома вага промисловості Німеччини, США та Японії у загальному обсязі патентів сягає більше як 70%.

Отже, якщо у вас немає промисловості, вашим "мізкам" просто немає куди прикладати свої ідеї й вони неодмінно "втечуть".

Без промисловості не буде якісної системи освіти, науки, не буде попиту на інновації й висококваліфіковані робочі кадри.

І Трамп розуміє це краще за своїх ближчих попередників.

Риторичне питання: що робити в цій парадигмі нашому НБУ, який декларативно дотримується політики "гнучкого курсоутворення", а в реальності – завищеного курсу гривні, який роками впроваджує жорстку монетарну політику й утримує процентні ставки за кредитами на недосяжній для промисловості висоті.

Повоєнне відновлення України має базуватися на створенні зручних промислових платформ.

Насамперед індустріальних полігонів навколо наших АЕС із гарантією доступного тарифу на електроенергію для інвесторів на 10–15 років.

Модель Трампа: із використанням фактора доступної електроенергії побудувати формат решорингу й ніаршорингу на базі національних промислових, інфраструктурних й енергетичних платформ і заробити трильйони доларів для своєї країни, виробляючи товари з високим рівнем додаткової вартості.

В Україні модель Трампа виглядає так: стати країною-хабом і країною – мостом інвестицій.

Із використанням фактора доступної електроенергії та з прицілом на європейський ринок збуту побудувати формат ніаршорінгу на базі національних промислових, інфраструктурних й енергетичних платформ і заробити трильйони гривень для своєї країни, виробляючи товари з високим рівнем додаткової вартості.

Вибір лише за нами.

Так, зараз це може здаватися неактуальним у світлі проблем поточного опалювального сезону й війни.

Але, як показує досвід успішних країн, вони формували успішні моделі зростання, ще перебуваючи на старті розвитку, а не чекали, коли буде "на часі".

І для цього нам потрібно опиратися майже на ті самі фактори розвитку, на які покладається й Трамп у своїй стратегії, тільки з урахуванням геополітичного масштабу.

Зробимо апгрейд тез Трампа під наші умови:

• гнучка політична система, здатна до коригування економічного й політичного курсу;
• інноваційний характер розвитку, що забезпечує багатство і вплив;
• фінансова система як кредитний донор промисловості й монетарний суверенітет;
• технологічний сектор, який формує військовий потенціал і регіональний вплив;
• мережа союзів – і не тільки на Заході, але й в Азії та на Близькому Сході;
• використання переваг географії, а не знищення їх;
• створення моделі мультикультуральної привабливості;
• пріоритет у політиці сувереністських, а не глобалістських принципів розвитку.

А отже, і набір завдань схожий:

• відновлення культури технічних навичок і компетенцій;
• недопущення дискримінаційних і руйнівних ідеологічних практик;
• максимальне розширення енергетичного розвитку;
• реіндустріалізація економіки й розширення ланцюгів доданої вартості;
• контроль над стратегічними ланцюгами поставок (передусім у переробці природних ресурсів);
• надання економічної свободи громадянам через зниження податків на працю й передачу права на сплату податків від роботодавця безпосередньо працівнику;
• інвестиції у передові технології й фундаментальну науку.

Мета – об'єднати все це в єдину систему, що посилює українську міць і регіональну перевагу.

Але для цього доведеться відновити інтелектуальний суверенітет, або суверенітет смислів.

І зробити це буде досить важко, адже розвинута грантова система – це завжди антипод інтелектуального суверенітету.

Окрім того, за незалежні думки ніхто не платить.

Хоча, може, такий суверенітет смислів усе ж профінансує держава в рамках відновлення сувереністських правлячих еліт нового часу.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook