Реального приниження Москві доведеться чекати від Китаю і вчитися мазохізму, зображаючи теплі почуття до нового гегемона

Приниження держави.

Приготуймося до нової неприємності. Утім, давно було потрібно готуватися. Це буде не покусування санкціями, які можна обійти і навіть зняти за допомогою західних лобістів. Як це намагається зробити Олег Дерипаска. Росії доведеться готуватися до реального ляпасу. Навіть більше, до загрози дістати зламаний хребет.

Коли розсипаються внутрішні "скріпи" і національною гордістю проголошують Керченський міст та футбольний чемпіонат, державність, тобто демонстрація могутності і претензії на велич, виявляється останнім ресурсом самодержавства. Але що робити, якщо і цей ресурс вичерпано і якщо світ не хоче вдавати, що він є? Навіть нібито союзники не хочуть нам допомагати підтримувати велич Росії.

Три десятиліття після падіння СРСР Росія зуміла продовжувати інерцію минулого, зберігаючи державність завдяки її визнанню світовою спільнотою. Хоча, крім історії, географії та ядерної кнопки, у нас не залишилося для неї виправдань. Захід, не знаючи як поводитися з Росією і побоюючись її вразливості, погодився грати з нею в піддавки. Мовчазне, нехай і умовне, визнання права Росії на "сфери впливу" на пострадянському просторі (який не зумів сховатися в НАТО) й особливі відносини з Америкою були підтвердженням російських претензій на велич. Але сьогодні державний хребет надломився.

Утеча України в Європу стала ударом по мрії про Євразію під керівництвом Росії. Ще один ляпас Москві дав Лукашенко, відмовляючись платити білоруським суверенітетом за паразитування на російському бюджеті. Але важливіше інше – небажання США зберігати "біполярність" із Росією як основу світової безпеки. Америка перестала вдавати, що Росія залишається світовою державою, на яку потрібно витрачати час. Ось що прикро! Нашу державність ховає найбільш прокремлівський президент США. Наш експертний мейнстрім радить Росії стати в позу "відстороненості" щодо Заходу і, звичайно, насамперед Америки. Ну, і як це ми зробимо, якщо Америка почала нас ігнорувати?! Утім, а чи може держава, яка претендує на державність, стати в позу "відстороненості"?"

Однак і цю неприємність можна було б пережити, імітуючи міць у Сирії й Венесуелі. Якби не піднесення Китаю, який не тільки заповнює сферу впливу Росії в Середній Азії, але й починає тіснити Америку. Ось звідки Москві доведеться чекати реального приниження і вчитися мазохізму, зображаючи теплі почуття до нового гегемона.

Зараз Вашингтон і Пекін буцаються один з одним. Але йдеться про притирання двох гігантів, які будуть формувати нову архітектуру світу. У танго, яке вони будуть танцювати, немає місця для третього – для Росії. Наші кремлівські пропагандисти ще бурмочуть про майбутній альянс Росії з Китаєм. Китайці, не звертаючи уваги на наше ниття, будують свою наддержаву.

Один із китайських глобалістських проектів називається просто: "Один пояс – один шлях". Насправді йдеться про прагнення Пекіна створити транспортну та економічну інфраструктуру, яка б з'єднала Азію, Європу та Африку з метою просування інтересів Китаю. Китай не має конкурентів, якщо говорити про торгівлю та інвестиції в Азії та Африці. Китай прийшов у Європу, заливаючи її грошима. Уже зараз 70 країн уклали угоди про участь у китайському глобальному проекті. Китайці прибирають до рук наших союзників (наприклад, Сербію). Європа сперечається про те, чи буде російський газовий потік інструментом впливу Москви, не помітивши, що європейські об'єкти опиняються в руках китайців.

Ще важливіше те, що Китай спокушає інший світ іншою моделлю лідерства, ніж та, яку десятиліттями пропонував СРСР, а потім і Росія. Москва завжди намагалася впливати силою. Саме цю традицію продовжує Кремль, лякаючи світ ракетними брязкальцями. Китайці просувають свою версію глобалізації та відкритих для товарів і послуг кордонів. Вони формують лідерство, що ґрунтується на економічному й технологічному прориві, який має змусити світ добровільно погодитися на китайські правила гри.

Водночас, коли ми шантажуємо оточення ракетами і "зеленими чоловічками", Китай сформував "спецпризначенців" для технологічного завоювання світу: Baidu, Tencent, Alibaba і iFLYTEK. Ці кампанії мають стати чемпіонами у виробництві штучного інтелекту, у "розумному" управлінні містами й дати імпульс економічному ривку. Як сказав Ерік Шмідт, недавній шеф Google, "до 2020 року китайці наздоженуть Захід; до 2025-го вони будуть кращими, ніж ми; до 2030-го вони будуть домінувати у світі".

До 2025 року Китай має виробляти 70% всіх мікрочипів у світі. Китайці вкладають у розвиток науки і технологій $223 млрд, що становить 20% світових витрат на науку та дослідження. Для порівняння: за наявності новітніх технологій РФ посідає у світі 124-ту позицію, за показником освоєння технологій підприємствами – 126-ту. Росія витрачає 1,14% бюджету на інноваційні розробки.

Утім, Китай не відмовляється і від військової могутності. Китайці посилено озброюються. До 2023 року військовий бюджет Китаю має перевищити $300 млрд (сьогодні військовий бюджет КНР $152 млрд, а військовий бюджет РФ $46 млрд). Нещодавно Китай випробував найпотужнішу неядерну бомбу, що нагадує попередження про амбіції.

Ми входимо у новий світ. У тому світі, який ми покидаємо, скаржачись на нерівноправність і приниження, верховодила Америка. Ми ще згадаємо з ностальгією про часи її гегемонії в білих рукавичках. У новому світі англосаксонської ввічливості та піддатливості не буде. Буде жорсткість, якої ми ще не відчували. Буде нехтування й удари по російській гордині та писі. Нам ще доведеться побачити, як Китай буде нам нав'язувати своє лідерство.

Можна, звичайно, шантажувати світ загрозою зіграти в "російську рулетку". Але що це змінить, якщо для нас уже немає місця в поїзді світового прогресу. Залишається гадати: як Росія буде жити зі зламаним хребтом державності і коли ми знайдемо нову опору державності.

P.S. До речі, Всесвітній економічний форум у Давосі – гарний барометр політичних тенденцій. Давосу давно вже плювати на російських олігархів. Давосу вже байдужі західні лідери. Давос завжди чекає, що скажуть китайці.

Джерело: Лилия Шевцова / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора