Мистецтво змусити США платити Москві поступками за ненапад на Україну вражає. Але чи готова російська еліта втратити західний "дім"?

Армагеддон відклали?

От так Путін! Вже місяць тримає світ у заціпенінні. А ми гадаємо, що буде далі. Ось вони з Байденом переговорили. І, здавалося, все перейде у дипломатичне спілкування. Але Росія викликала шторм не для того, щоб задовольнитися обіцянкою знову отримати саміт.

Ідеться навіть не про конфлікт Росії та Заходу щодо України. Сам конфлікт – наслідок системної кризи у відносинах Росії та Заходу. Кризу спричинила несумісність їхніх уявлень про мир і свою безпеку. Тому завершення "битви за Україну" не обіцяє заспокоєння. Для цього треба, щоб одна зі сторін протистояння відмовилася від своєї сутності.

Путіну вдалося посадити Байдена за стіл переговорів, вдавшись до ескалації "напруги". Привід для ескалації схожий на блеф. Ніхто не збирається приймати Україну до НАТО – поки. Вірити в те, що Україна загрожує Росії, все одно, що вірити у нашестя прибульців. НАТО втратив драйв. Якщо тільки російська гра "хто кліпне першим" не змусить НАТО підкачати м'язи.

Виникає запитання: якщо привід для галасу обманка, то чого хоче Москва? Немає сумніву, що Путін не готовий переварити, що Україна може опинитися всередині ворожого блоку. Але Україна для Кремля є підставою для здійснення амбітнішого порядку денного.

Зацементувавши єдиновладдя, Кремль прибудовує до нього нову геополітичну опору. Без цього владна конструкція шкутильгає. Отже, треба скинути європейську систему безпеки та гарантувати Росії свій режим самозахисту. Це перегляд результатів холодної війни.

Перетворення Росії на "фортецю" потребує, щоб сусідні держави оточили Росію "санітарним кордоном". Для Москви це означає їхню демілітаризацію – "як тих, що входять, так і тих, що не входять до Північноатлантичного альянсу". Коротше, треба здати НАТО на брухт. Крок у цьому напрямі означатиме і вплив Росії на політичні процеси всередині її "санітарного кордону". Але закриваючи своє суспільство від західного впливу, Кремль зберігає пострадянську новацію: механізм використання західного економічного підживлення.

Хіба це не дотепно: зробити Захід не лише економічним ресурсом Росії, а й гарантом життєздатності російської вертикалі. "Північний потік – 2" та сфери впливу в одній склянці!

Хіба не справляє враження мистецтво змусити США платити Москві поступками за ненапад на Україну?!

Але є пастка, в яку може потрапити Кремль. Прагнення перебудувати світ силою загрожує позбавити Росію західного підживлення, а російську еліту західного "дому". Чи готовий Кремль погодитися на цей ризик?

Тест на здатність Заходу до поступок і на готовність Росії тримати рушницю напоготові триває. Мабуть, Кремль виходить із того, що Захід втратив здатність до бійки. У Кремлі чують західні голоси, які закликають до "розуміння" Путіна. Представник адміністрації Байдена зізнався, що Вашингтон "хоче дати Путіну багато чого з того, що той хоче". Зрозуміла спроба Москви "дотиснути". Але ж можна противника "дотиснути" до прагнення дати потрібну відповідь.

Байден шукає компромісну формулу. Байден балансує, прагнучи не провокувати Кремль. Його завдання – домогтися єдності союзників щодо стримування Росії, а союзники не поспішають псувати стосунки з Москвою.

12 грудня "Сімка" обіцяла "величезні наслідки" у разі російської "агресії проти України". Держсекретар Блінкен уточнив: Захід готовий "до кроків, від яких утримувався у минулому". Але 13 грудня виявилося, що Рада ЄС так і не домовилася, чи заносити до пакету антиросійських санкцій одну з найтяжчих – зупинку "Північного потоку – 2". Окрім того, підтримка західними державами "повного здійснення Мінських угод", які Москва і Київ тлумачать по-різному, свідчить про те, що Захід не має компромісу, який би всіх влаштував.

А Москва, задерши планку вимог, уже не може відступити без втрати обличчя. Західні лідери болісно шукають відповідь на виклик, який може визначити їхню подальшу долю. І поки що знайти його не можуть.

На очах відбувається тестування ефективності двох форм примусу – погрозою війни та загрозою санкціями. Військова міць держави, для якої така міць є її опорною конструкцією, вступає в конфлікт з економічною міццю найрозвиненішої цивілізації.

Кремль випереджає Захід, змушуючи його реагувати із запізненням. Західна реакція, будучи результатом погоджень, зазвичай має ватний вигляд. Але сьогодні, створивши крещендо, Кремль змушує Захід тікати швидше.

Ідеться не просто про геополітичну гру "хто кого?". Ідеться про завершення путінського проєкту щодо відтворення системи єдиновладдя, яка ставить свої умови Заходу та використовує Захід для виживання. Хіба Путін може кинути конструкцію недобудованою? До того ж, коли Захід загрузнув у власній кризі. Щоправда, кремлівська атака може допомогти ліберальним демократіям повернути подих. Але коли і якою ціною?

Хай яким буде компроміс Росії та Заходу, він не вирішує питання нашої несумісності. Потрібно готуватися до нових штормів. Москві доведеться підіймати планку ще вище: зниження планки – сигнал слабкості. Із цієї пастки путінській Росії не вибратися.

Чи Захід знайде відповідь на виклик противника, для якого шантаж погрозою сили стає формою життя? Поки невідомо. Ми ще маємо дізнатися, чи має рацію Путін, вірячи у занепад Заходу. Але історія цивілізацій свідчить про те, що зрештою перемагає та, яка думає про майбутнє, а не йде в минуле.

А поки що не лише українці, але ми всі стали заручниками "російської рулетки". І всі ми можемо стати її жертвами.

P.S. Як засвідчують опитування "Левада-центру" (названого іноагентом), лише 16% опитаних вважають, що війна з Україною підніме авторитет Володимира Путіна серед росіян.

Джерело: Лилия Шевцова / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора