Україна стала для Росії пасткою: ігнорувати її не можна, а змусити прийняти свою правду неможливо
Який день ми обговорюємо, чи буде війна між Росією та Україною. Багато хто схиляється до того, що жодна сторона війни не хоче, але війна можлива.
Цей висновок відображає ситуацію "займистої суміші", яка може спалахнути в будь-який момент. Неважливо, що стало поштовхом до чергового зриву перемир'я між Україною і невизнаними республіками та що спонукало Росію до демонстрації сили на кордоні з Україною. Можна перерахувати десяток можливих приводів для ескалації. Тут і прагнення президента Зеленського зміцнити свою підтримку у країні і повернути увагу Заходу. І спроба Кремля змусити Київ почати реалізовувати самогубну для нього Мінську угоду.
Можна й далі гадати, що спровокувало загострення. Важливіше зрозуміти причину, яка не дає змоги домогтися врегулювання конфлікту між Росією та Україною.
Причина – у несумісності структурних основ української та російської державності. Україна може бути суверенною державою (цього хоче більшість українців), тільки дистанціюючись від Росії. Суверенітет означає рух України в Європу. "Гібридний" варіант державності, за якого контрольований Москвою Донбас було б інтегровано в Україну, перетворює країну на failed state із російським нашийником.
Зі свого боку Росія, зберігаючи імперські настрої, не може змиритися з українським самовідсіканням. Це позбавляє Росію ролі стрижня в євразійському просторі. Те, що Україна йде, нестерпно для російської еліти, яка слідом за президентом Путіним вважає, що "росіяни й українці – один народ". Отже, відсікання частини цього народу – удар по російській державі.
Компромісу щодо Донбасу між Росією та Україною можна досягнути тільки через відмову однієї сторони від основи своєї державності. Радше навіть – через переформатування держави! До цього жодна сторона не готова.
У цій ситуації стійке перемир'я між Україною і невизнаними республіками примарне. До того ж усі учасники мирного процесу – Німеччина, Франція, Росія та Україна – виявляють різне розуміння Мінських домовленостей, які стали сприймати як прикриття неможливості домовитися.
Безпеку і територіальну цілісність України можна гарантувати тільки її інтеграцією в європейський простір. Але до цього Європа не готова. Сприяння, яке надає Києву Захід, недостатнє для гарантування безпеки України. Але достатнє для підтримки ворожості Росії, яка сприймає суверенітет України як загрозу, а Україну – як поле стримування Заходу.
Скорочення ресурсів російської системи змушує Москву активніше вдаватися до силової гри для підтримки державності. Україна залишається для Кремля головним об'єктом силового шантажу.
Але шантаж демонстрацією сили потребує співвіднесення ризиків і вигоди. Стратегічні збитки від перетворення України на антагоніста перевищують тимчасову вигоду, яку Москва дістає, гальмуючи розвиток суверенної України.
Нинішнє загострення конфлікту поки грає на користь Києва, відроджуючи згаслі було симпатії Заходу до України і змушуючи США підтвердити готовність до допомоги Києву.
Росія, навпаки, почавши грати м'язами й обіцяючи "кінець України", втрачає. Звісно, втрачає і програє. Зміцнюється сумнів у здатності Кремля залагоджувати конфлікти в цивілізований спосіб і зберігаючи гідність. Агресивність Росії навряд чи сприяє довірі до неї з боку сусідніх держав. Ускладнюється повернення Росії до діалогу із західним світом. Тим часом цей діалог є засобом підтримки російської глобальної ролі. Формат "обложеної фортеці" згубний для світового статусу Росії. Росії потрібен діалог із Заходом і для того, щоб не залишитися на самоті в тіні Китаю, що піднімається.
Ще одна неприємність для Росії – загроза, що сепаратистські режими Донбасу будуть шантажувати Москву, нацьковуючи її на Київ і паразитуючи на воєнному конфлікті. Хвіст крутить собакою – не така вже й рідкість у політиці.
Звісно, байдуже спостерігати за Україною, яка викинула в урну "мінський маршрут", Кремль не може. Це удар і по державній гордості, і по самолюбству президента Путіна. Але кожен загрозливий рик Росії, не приводячи до бажаного результату, підвищуватиме градус ескалації. І ускладнюватиме вихід із неї без шкоди для репутації Росії та її міжнародного потенціалу.
Утім, це тупикова ситуація і для Заходу, який не може знайти спосіб урегулювати конфлікт у європейському регіоні.
Україна стала для Росії пасткою: ігнорувати її не можна, а змусити прийняти свою правду неможливо. Ми бачимо конфлікт, який став міною уповільненої дії.
Завдання сьогодні – повернутися в Донбасі до перемир'я та зосередитися на гуманітарних і економічних питаннях життя населення з обох боків протистояння. Ідеться про заморожування конфлікту, а не про його політичне врегулювання.
А поки несумісність Росії та України зберігається, люди з обох боків платять за неї кров'ю і життям.
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора