Зачистивши вулиці РФ, Кремль почав готуватися до виборів. Ну хіба не шизофренія: "гвинтилово" й виборча кампанія в одному флаконі?

Влада нутром назовні.

Навальний змусив владу вивернути нутро назовні. Зрозумілий привід для нудоти.

Складніше з розумінням того, як дихає ця жахлива конструкція. Ми бачимо в ній різні речі. Одні кажуть: Навальний "зламав хребта режимові". Інші стверджують: Навальний "б'є в порожнечу". Одні кажуть: силовики взяли владу. Інші відповідають: ні, усе розпадається. Одні: Захід відступає перед Путіним. Інші: Захід зараз вріже Путіну.

Список несумісних інтерпретацій можна продовжувати: ми на порозі тоталітаризму; Росія в стані розкладу тоталітаризму; Путін завтра піде; Путін "назавжди". Ми не можемо домовитися, як назвати систему, у якій живемо: електоральна демократія або електоральна автократія? Або щось інше, якщо реальних виборів у нас немає?

Все виглядає як сплутана колективна свідомість. Іронія в тому, що багато чого правильно: ми живемо в системі, яка демонструє взаємозаперечні імпульси. Водночас немов знущаючись, вона стирає відмінності між протилежностями – між правдою та брехнею, правом та свавіллям, демократією та єдиновладдям.

Система навчилася огортати нас обманками. А ми готові обманюватися.

Наша свідомість не дає раду розкладанню, яке виглядає, як консолідація. Ми намагаємося позбутися головного болю, спрощуючи картину або розмальовуючи її метафорами. Підміняємо сутність стилем. Або знаходимо вихід у запозиченні чужих схем. Причому кожен бачить те, що вкладається в його бачення. Одні бачать дисфункціональність у тому, що для влади норма. Інші навпаки – у кремлівській нормі бачать системний збій.

Тим часом система змінює макіяж, збиваючи з пантелику. Знищуючи створений ним самим "фактор Навального", Кремль удається до насильства. Ми бачимо в цьому поворот до тоталітаризму. Але чи можливий він без ідеології й за наявності декоративних інститутів?

Випустивши орду "космонавтів", щоб відбити в громадян бажання виходити на вулицю, Кремль починає виправдовуватися. Де ви бачили, щоб носій єдиновладдя запевняв свій народ: "Нічого з того, що там зазначено як мою власність, ні мені, ні моїм близьким родичам не належить і ніколи не належало". Голосіння не вписується в правління "сильної руки"!

Очистивши вулицю, Кремль почав готуватися до виборів. Ну хіба не шизофренія: "гвинтилово" й виборча кампанія в одному флаконі?

Росія експортує свій постмодернізм на Захід. Членство Росії в Раді Європи не заважає Кремлю засадити 10 тис. людей до буцегарні. Але той факт, що 66% респондентів у ліберальних демократіях ставиться до Росії негативно, говорить, що когнітивний дисонанс Заходу щодо Росії виліковний.

Кремль формує свою діалектику. Знищивши незалежні канали прояву інтересів, влада закладає відповідь у вигляді стихійного руху поверх політичних та ідеологічних відмінностей навколо лідера – опонента. "Опозиційна вертикаль", імовірніше, акумулює невдоволення через моральне відторгнення влади. Але це антирежимний протест, який не обов'язково переросте в антисистемний протест.

Підстрахування єдиновладдя – псевдодемократичні інститути й вибори. Вони створюють ілюзію заступництва й знищують надію на нього.

Виникає ситуація, коли система викликає в громадян прагнення до змін і одночасно блокує їх.

Тим часом нам – інтерпретаторам – належить своя роль у відтворенні єдиновладдя. Ми нерідко відвертаємо увагу від важливого. Ми створюємо очікування або породжуємо безнадійність. Ми повторюємо, що Росією рухає непередбачуваність, бо нам лінь копатися в системному нутрі.

Той факт, що навіть серед росіян, які отримують інформацію з інтернету, 43% вважає, що країна рухається "правильним шляхом", а рівень схвалення президента Путіна після показу "Палацу" становить 64% (опитування "Левада-центру", обізваного "іноземним агентом") – це відбиття нашої нездатності пояснити суспільству, що таке цей "правильний шлях".

Інтелектуальні вправи мають наслідки. Запевнення в тому, що Навальний завдав режиму смертельного удару, можуть викликати в незадоволених прагнення його завершити й заплатити за це зламаним життям. Мантра, що все безглуздо, породжує приреченість.

Давно пора припиняти аналітичну попсу. Але що, якщо ми забули, як думати? Адже ми звикли до іншого ремесла – реагувати на одномоментне й переважно в кремлівській сфері. Що менше ми про неї знаємо, то більше ми про неї говоримо. Путін чхнув і що б це значило? Медведєв – політичний труп або ще оживе? А в Собяніна є шанси? А ось, що Володін... І так нескінченно.

Тріщати про владу стало в Росії професією. Найпопулярніше захоплення – "путініана". Ми привчили наших читачів до того, що якщо в заголовку немає заповітного слова "Путін", то й читати нічого. Утім, взагалі навіщо читати, якщо можна включити стрім і зробити в цей час багато корисного по дому.

Ось і добре для влади, яка отримує додаткову страхувальну сітку – у вигляді нескінченного словесного дощу. Не важливо – схвального або викривального. Яка у цьому для Кремля шкода? Нехай обмовляють!

Джерело: Лілія Шевцова / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора