Якби Порошенко дійсно боявся нападу на Україну, став би він демонтувати ситуаційну кімнату?

Кінець 2018 року видався дуже тривожним. Напруження в Азовському морі вилилося в агресивне затримання в Керченській протоці трьох кораблів Військово-морських сил України 25 листопада. Була застосована зброя, 24 моряки опинилися в російському полоні, троє осіб отримали поранення. 5 грудня начальник Генерального штабу Віктор Муженко в інтерв'ю агентству Reuters заявив, що військова загроза з боку Росії зараз на найвищому рівні з 2014 року, на кордонах України стоять потужні ударні угруповання російських військ, готові в будь-який момент завдати удару. У країні запровадили воєнний стан, демобілізовані ветерани приготувалися повернутися в дію.

Петро Порошенко вбрався в камуфляж і став демонструвати якості рішучого військового лідера, здатного дати відсіч путінським зазіханням на суверенітет і незалежність України. Він і раніше демонстрував, але тепер це була окрема тематична кампанія, яка випадково, звичайно, збіглася з рекламною кампанією президента, де мілітаристські обертони мали зіграти важливу роль: кандидатів багато, головком один. Ще у вересні колишній заступник глави адміністрації Дмитро Шимків розповів про диво-ситуаційну кімнату, створену на Банковій, звідки президент може керувати країною в суворо секретному режимі. Усе мало запевняти: країна під страшною загрозою, але в надійних руках.

Щоправда, ще протягом короткострокового 30-денного воєнного стану тема російської загрози була поступово витіснена народними гуляннями з приводу отримання томосу. А до кінця виборчої кампанії, що здивувала своїми результатами, педалювання загрози взагалі визнали недоречним і контрпродуктивним: плакати з Порошенком і Путіним перед другим туром провисіли буквально добу.

У цьому контексті новина про те, що в президентській адміністрації демонтували ситуаційну кімнату й винесли геть обладнання, нібито орендоване особисто Петром Олексійовичем, грає особливими фарбами. Тут цілий пиріг зі смислових пластів. Чудовий образ президента-патріота, який жертвує заради безпеки батьківщини всім, що нажив непосильною працею, а потім відносить пожертвуване із собою, щоб не дісталося наступнику. Надефективна адміністрація, на чиє утримання витрачаються сотні мільйонів гривень, але витрати на забезпечення оперативного керівництва президенту нібито доводиться оплачувати з власної кишені. Окрема тема про правовий бік цієї справи та про дотримання режиму секретності. Також промовчимо про здатність людей, що оточують Порошенка, прораховувати, які репутаційні наслідки для боса матимуть їхні дії. Справді, хто там рахує!

Але найголовніше – за цим яскравим епізодом проглядається справжнє ставлення Петра Порошенка до російської загрози. Кудись поділися ударні угруповання з наших кордонів? Якби вчорашній головнокомандувач так боявся раптового нападу на Україну, яким лякали наприкінці осені – на початку зими, став би він відверто шкодити нинішньому головнокомандувачу, позбавляючи того інструментів оперативного управління, які можуть знадобитися в будь-який момент, коли від швидкості ухвалення рішень залежатиме все?

Може, все-таки істерика, яку влада влаштувала наприкінці 2018 року і яка коштувала не лише круглі суми, викинуті на додаткові заходи в межах воєнного стану, але і сльози сімей, які пережили 2014 рік і приготувалися пережити його знову, була штучно створена, щоб підвищити шанси президента на другий термін? Адже немає кращого моменту для перевірки міцності України, ніж нинішнє міжвладдя, коли одні пішли, а другі ще не прийшли, але Порошенко тепер відчуття загрози чомусь не показує. Виходить, це була лише гра.

У Facebook проскочили прокляття київського водія на адресу тих, хто прилаштовується слідом за "швидкою", щоб проскочити дорожні затори. Влада, яка організовує "швидкі", щоб слідом за ними проскочити на наступний термін, викликає ще більшу огиду.

Джерело: "Слово і діло"

Опубліковано з особистого дозволу автора