Щастя, що список "Опозиційної платформи – За життя" склали з жахливої суміші нафталіну і жлобства. Але скільки можна покладатися на випадок?

Учорашні регіонали визначилися з форматом походу на парламентські вибори. Фірташівські – медведчуківські підуть своїм списком, ахметовські об'єднаються з "поганими генами" з мерської партії Кернеса – Труханова й залишками "Відродження", яке втратило сенс після формування структури "Довіряй ділам", збудованої на тому ж базисі.

На перший погляд, має тішити, що створити одну потужну колону реваншистів не вийшло, але на другий погляд очевидно, що ефект від об'єднання був би вкрай невеликим, а ось окремими потоками й мажоритарними струмочками вони можуть домогтися набагато більшого. "Опозиційна платформа – За життя" проведе людей 30–40 за списком, ще стільки ж підуть в округах. Нове об'єднання шансів пробити стелю у 5% не має, але має колосальні ресурси для проштовхування своїх за мажоритаркою. Якщо при цьому будуть налагоджені координація та взаємна медіа-підтримка, то в Раді може з'явитися до 100 досвідчених і добре мотивованих проросійських депутатів.

Слід нагадати, що поки саме Партії регіонів належить рекорд на парламентських виборах в Україні, і був він досягнутий у роки правління Віктора Ющенка. У 2007 році регіонали отримали 34,37%. Роком раніше в них було 32,14%. У 2012 році, за Януковича, коли повернулися до схеми "50 на 50", вони взяли 30% за пропорціоналкою (72 місця) і ще 115 осіб завели за мажоритарними округами.

Зрозуміло, що анексія Криму та частини Донбасу зменшила їхню електоральну базу, а частина виборців відвернулася, але ПР у її різних іпостасях нікуди не поділася, вона залишається постійним впливовим фактором в українській політиці, а вже в бізнесі!.. Якщо комуністи просто зникли як політична сила, не залишивши навіть мильних плям, то регіонали загалом досить непогано почувалися за Петра Порошенка, окрім, звичайно, Михайла Чечетова, який перенервував і звів рахунки з життям у лютому 2015 року. Частина відкрито перейшла до БПП. Рінат Ахметов став надійним партнером президента й отримав значні компенсації за матеріальні втрати на Донбасі, із гіркою. Мери Одеси та Харкова були надійнішими у взаємовигідних домовленостях, ніж нездатні домовлятися галасливі активісти, "козли, які заважають нам жити", як казав незабутній Віктор Федорович.

Найпомітнішою зміною після відбуття Федоровича до Ростова стало включення в розклади Віктора Медведчука, який за Януковича не дуже відсвічував, неприязнь там давня та взаємна. А тепер кум Путіна, як пояснювали на Банковій, життєво необхідний для оперативного зв'язку з Кремлем. А Банковій був потрібен підмедведчуківський Бойко, щоб видовищно перемогти супостата у фіналі президентських перегонів. Не вийшло. Зате вийшло, що ексрегіонали, як зайчики, вляглися під Медведчука, тобто під Кремль. Відповідно, реванш має всі ознаки спеціальної операції ворога зі створення своїх структур впливу на вищому політичному рівні. Ніщо не свідчить про те, що операція неуспішна. Ніщо не говорить про те, що вона зустрічає якусь протидію.

Можна лише погодитися з Віктором Небоженком, який сказав, що велике щастя України полягає в тому, що колишніх веде Віктор Медведчук, людина-антихаризма з лобовими зв'язками з Путіним. Окреме щастя, що в Медведчука є Юрій Бойко, людина-антихаризма – 2, якого намагаються зробити фронтменом партії, хоча він погано виглядав би навіть як декорація-задник. Щастя, що передвиборчий список "Опозиційної платформи – За життя" склали з жахливої суміші нафталіну і жлобства, де знайшлися місця для Наташі Королевської, Нелі Штепи та Іллі Киви. Але, погодьтеся, у цьому щасті немає ніякої нашої заслуги, це вони все самі. Не хочеться навіть думати, що було б, якби нам менше пощастило. Але скільки можна покладатися на випадок?

Джерело: "Слово і діло"

Опубліковано з особистого дозволу автора