Зеленський може не сумніватися в патріотизмі Бухарєва, але для будь-якої ворожої спецслужби недосконалість генерал-лейтенанта – можливість для вербування
Владислав Бухарєв не відмовив президента України Володимира Зеленського від необачного кроку у вигляді свого призначення керівником Служби зовнішньої розвідки, хоча міг би, і навіть зобов'язаний був, вважає журналіст Леонід Швець.
Чудеса зворотного зв'язку, які демонструють нові політичні сили, вичищаючи свої партійні списки під впливом критики, приємно дивують. Раніше громадськість могла лише поскаржитись із приводу якості кадрів, які скеровують політсили у вищий законодавчий орган, усі обурення стикалися з цілковитим ігноруванням: не вашого розуму справа.
Людям сподобалася чуйність "Голосу" і "Слуги народу", пошук і виявлення небезпечних кандидатів триває. Старі солідні партії такими дурницями не займаються, не у всіх і списки відомі далі ніж перша п'ятірка-десятка. Хоча цікаво було б собі уявити реакцію виборців "Опоплатформи", які закидали б Медведчука скаргами на те, як хтось зі списковиків співпрацював ще з Ющенком чи когось запідозрено – о, жах – у допомозі фронту, що стримує війська кума.
Між тим, хотілося б такої ж оперативної реакції на громадський подив і в разі дивних призначень у виконавчій гілці влади. Після того, як у Службу зовнішньої розвідки заступником було працевлаштовано Сергія Семочка, героя скандального журналістського розслідування, до СЗР прикута підвищена увага. Поставити на посаду керівника української розвідки доброго друга сім'ї Зеленського та "Кварталу 95" – у принципі не найкраща ідея, але Владислав Бухарєв, народний депутат із "Батьківщини" і генерал-лейтенант податкової служби, чудовий передусім непоясненими прибутками і багатомільйонною нерухомістю.
Звідки мільйони в депутата і колишнього служивого, чия дружина працює вчителем, ми припустити, звичайно, можемо: звідти, звідки у них у всіх. До речі, "Батьківщину", яка брала у фракцію цього безпартійного мажоритарника, ця обставина нітрохи не турбувала, а, може, й тішила. Проблема навіть не в моральному боці справи, хоча мрія про чесного податківця або депутата живе в народі усупереч досвіду вже кількох поколінь. Володимир Зеленський може особисто не сумніватися в глибокому патріотизмі Бухарєва, його особистій лояльності і навіть своєрідній чесності. Тільки для будь-якої ворожої спецслужби, скажімо так, недосконалість генерал-лейтенанта – відмінна можливість для проведення операції вербування або дискредитації керівника Служби зовнішньої розвідки України. Про це йшлося і в історії із Семочком, але вона, здається, нікого нічому не навчила. До речі, сам Владислав Бухарєв не відмовив головнокомандувача від необачного кроку, адже, по-хорошому, міг би і навіть зобов'язаний був.
Зеленський якось із гордістю говорив, що його команді послуги експертів-медійників не потрібні, тут вони самі експерти. Але експерти "Кварталу" чомусь не змогли прорахувати або вважали за можливе ігнорувати медійні і вислідні з них репутаційні втрати від призначення Владислава Бухарєва. Тепер, цікаво, чи впреться новий президент рогом, як це зробив попередній, дотягнувши зі звільненням Семочка до другого туру виборів, чи все-таки визнає помилку, створить ще один непоганий прецедент?
Або хоча б пояснить виняткову цінність чергового мільйонера-розвідника для країни, що воює. Про те, що нова команда пояснюватиме всі свої кроки, теж було багато сказано. Чи все ж стіни адміністрації, просякнуті духом Цеголка, єдиного у світовій історії глухонімого президентського спікера, уже роблять свою чорну справу?
Джерело: "Слово і діло"
Опубліковано з особистого дозволу автора