Російський народ готовий неохоче, але піти на забій через чортів, що оселилися в голові старого кадебешника. До чого ж убога велика Росія

Російська партія "Яблоко" виступила із заявою, що засуджує "мілітаристську істерію, яку нагнітають російські високопосадовці та пропаганда, демонстрацію готовності розв'язати війну". "Ні брехні, пропаганді та штучному нагнітанню напруженості, ні провокаціям і диверсіям, ні війні!" – закінчує своє звернення партія вкрай відносної опозиційності. Ну і тому дякую. Можуть поставити галочку у графі "антивоєнна позиція".

Схоже, "яблучники" не згаяли нагоди штовхнути нелюбих їм навальністів, чиє "розумне голосування" під час виборів нібито призвело "до зміцнення в російській політиці тенденцій націоналізму та мілітаризму". Сам Навальний із табору лише в письмових відповідях на запитання Time покритикував Захід за те, що той лякається погроз Путіна, замість того, щоб розмазати санкціями його корумповане оточення: "У Росії ми всі втомилися закочувати очі, бачачи, як США заносить у санкційні списки якихось полковників і генералів, у яких і грошей за кордоном немає. Це прості виконавці путінської волі".

Важко не погодитися. Але важко і не помітити, що ні керівництво беззубого "Яблока", ні голова розгромленого Фонду боротьби з корупцією не закликають росіян до будь-яких активних дій, щоб запобігти війні. Формальний осуд є, дій немає. І не буде, за винятком акцій окремих самовідданих одинаків.

Наразі всі зважують чинники, які можуть підштовхнути Путіна до агресії або зупинити його. Й опору власного населення практично не розглядають як стримувальну обставину. Із населенням – слово "громадяни" здається недоречним – вправно розібралися 2014 року, згодувавши йому Крим і довівши цим до справжньої екзальтації. Любим росіянам дуже сподобалося бути великими і некараними, після цього владі з ними можна було робити що завгодно, вони стали співучасниками путінської справи, яка досить швидко переросла у криваву. Ті, кому те, що сталося, не сподобалося, залишилися в жалюгідній меншості, тим більше шкода, що її було зовсім не чутно. Й у великій війні з Україною, яка окреслилася, ця обставина й далі відіграє визначальну роль: ми ж із вами хвацько відібрали у хохлів Крим, ніби каже Кремль, і ви були щасливі, то з чого б вам нині пику відвертати?

Але Кремль нічого такого не каже, звісно, в цьому немає жодної потреби. Громадянський хребет суспільства зламано, опозиція жалюгідна і немічна, народ рятується у вивченій безпорадності. Щоб захистити психіку від тягаря відповідальності, росіяни запевняють себе, що у страшному, якщо воно трапиться, винні США та їхні союзники (50% за опитуванням "Левада-центру"), ще 16% бачать провину України. Лише 7% готові визнати, що війну розпалює Росія. Опитування Інституту соціології РАН доповнює цю картину: 51% росіян вважає, що можливостей впливати на рішення влади немає, 35% – "таких можливостей мало" і лише 6% – "такі можливості є". Путіну просто нема звідки чекати якогось внутрішнього опору. Руки розв'язані.

Воювати водночас підданим зовсім не хочеться. Цю обставину несподівано визнав директор ВЦВГД Валерій Федоров у "Литературной газете", роблячи прогноз на 2022 рік. І ВЦВГД, і ЛГ гранично лояльні, державницькі організації, але раптом така відвертість: "Негативно впливає на настрої росіян і зовнішньополітична ситуація. У нас вистачає своїх – епідеміологічних, соціальних та економічних – проблем, і примара нової ескалації конфлікту із Заходом на цьому тлі не може не напружувати.

Давно відійшли в минуле войовничі, шапкозакидальні настрої, немає бажання погратися з гранатою і показати супостату свої "Іскандери". Домінує думка, що нам зараз не на часі обтяжувати себе ще й військовою конфронтацією з могутнім, багатим та технологічно розвиненим Заходом. Але інформаційне тло демонструє, що таке зіткнення стає цілком імовірним. Це ще більше лякає людей, додає негативу в і без того повну скарбничку катастрофічних очікувань. Що більше таких новин, то гірше соціальне самопочуття. Запит на відновлення національної гідності та величі цілком задоволено 2014 року, антизахідні настрої останнім часом знижуються, і гасло "гармати замість олії" сьогодні – останнє, що готові підтримати росіяни".

Одну війну Путін упевнено виграв: війну із власним народом. Вона завжди була гібридною і ніколи не переходила у гостру фазу. Кремль купував, спокушав, тиснув і в окремих випадках знищував незадоволених. Не сказати, що йому довелося у процесі зіткнутися з великими труднощами, соціальний матеріал виявився податливим. Настільки, що готовий нині неохоче, але піти на забій, віддати на нього своїх рідних і близьких, і все це через якихось чортів, що оселилися в голові старого, понівеченого нескінченною владою кадебешника. До чого ж убога велика Росія.

Вип'ємо за те, щоб він якнайшвидше програв, адже скільки можна.

Джерело: "Контракты"

Опубліковано з особистого дозволу автора