Минуло понад 20 років після війни, але в Хорватії досі встановлюють кількість загиблих і зниклих безвісти. Така ж робота очікує й Україну

Турбота про учасників боротьби за незалежність стала одним із головних пріоритетів хорватської внутрішньої політики, мабуть, із моменту припинення збройних дій у 1995 році.

Саме хорватський досвід турботи про ветеранів може виявитися найбільш прикладним для України, враховуючи декілька важливих чинників. Перш за все тому, що він є порівняно свіжим, адже від воєн на Балканах 1991–1995 років нас віддаляє лише 23 роки. І весь цей час Республіка Хорватія важкими надзусиллями долала і досі долає наслідки агресії проти неї, вибудувавши ефективну систему піклування про своїх героїв. Ще одним важливим сприятливим фактором є наявність спільних сторінок історичного минулого, мовна і ментальна схожість двох народів, а також географічна близькість України та Хорватії.

У Хорватії через війну пройшло практично все доросле чоловіче населення, а статусом захисника володіє понад 500 тис. осіб, що складає дев'яту частину населення цієї невеличкої європейської країни.

Більше ніж 30 тис. хорватів були в'язнями в таборах агресора, а серед них – півтисячі дітей і приблизно 3 тис. жінок. Практично всі вони стали жертвами ґвалтувань і насильства.

Минуло вже більше ніж 20 років від завершення війни, але в Хорватії до цього часу встановлюють точну кількість загиблих і зниклих безвісти – очевидно, що така важка робота очікує й Україну та фахівців новостворюваного Міністерства у справах ветеранів.

Усі хорватські колеги, із якими я спілкувався, готуючи цей матеріал, наголошували на важливості створення вже сьогодні Єдиного реєстру захисників України. В основі такого реєстру мають бути, передусім, дані Міністерств оборони і внутрішніх справ, але сам реєстр не має, як у хорватів, обмежуватися ними: до реєстру мають бути внесені всі, хто став на захист батьківщини, у тому числі добровольці та волонтери.

Який досвід мала б Україна перейняти від Хорватії у справі захисту героїв?

Хорватія володіє унікальним і неоціненним багажем напрацювань та знань у сфері захисту ветеранів – як позитивних, так і негативних. Найважливішим для України, на нашу думку, є такий досвід:

• має бути сформований Єдиний реєстр захисників України, до якого мають увійти не лише представники Збройних сил, Нацгвардії та поліції, але й добровольці і волонтери України, загиблі, полонені і зниклі безвісти;
• можна і, мабуть, треба перейняти структуру та функції міністерства хорватських захисників. Але найголовніше – сформувати реальний і ефективний пакет соціальної допомоги конкретному ветерану та членам його родини. Пільги мають надаватися у прямій залежності від часу, проведеного на фронті, характеру та розмірів поранень чи травм;
• важливим є кадровий склад нового відомства: його має очолити ефективний управлінець. Тут мають працювати фахові спеціалісти, а їхня кількість має бути достатньою для забезпечення його головних функцій. Мені назавжди запам'яталася фраза, сказана одним із сьогодні високих хорватських керівників – учасником бойових дій: "Управління кадрів нашого міністерства оборони під час війни було чисельнішим за всю нашу армію! Але ми чітко знали, коли і кого треба відправляти в ротацію, скільки задіяти резервістів, кому з воїнів надати соціальну допомогу, чию родину і як підтримати". Для того, щоб міністерство ветеранів було ефективним, воно має бути частиною ефективно діючої державної системи, поряд із міноборони, МВС, МОЗ;
• під усіма цими державними заходами і діяльністю відповідного міністерства має бути надійне фінансове підґрунтя. Відповідні статті бюджету мають бути захищеними, аби в чергового урядовця не виникало спокус зекономити на захисниках або забезпечити собі легкі популістські передвиборчі дивіденди;
• ветерани, як правило, люди скромні, і більшість із них ніколи ініціативно не попросить допомоги в держави. Тому треба нікого не забути і не оминути увагою. Запропонувати і надати допомогу має держава! Разом із тим реєстр не має містити непричетних до оборони України осіб.

Є ще один важливий висновок, який, на перший погляд, не має безпосереднього стосунку до наших ветеранів, але має найбезпосередніший стосунок до складної проблеми, із якою зіштовхнулися понад 20 років тому хорвати, а сьогодні ми, українці. Мова йде про переселенців. Окремим напрямом державної політики має стати захист наших співвітчизників, які вимушено залишили свої домівки перед воєнною загрозою. І розпочати цю роботу потрібно зі створення Єдиного реєстру переселенців.

Джерело: "ГОРДОН"