Коли розгорається черговий скандал щодо України у США за тижні до виборів, я маю три правила

Я прожила в Америці частину життя. Об'їздила добру третину штатів. Непогано знаю американську історію, трохи літературу і, як і всі ми, кінематограф.

Я була й у мегаполісах – типу Сан-Франциско, Чикаго, Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, і в місцях, де на десятки миль немає людей – тільки ліси, гори й озера.

Я бачила Америку після виборів і в період агітації.

Говорила з багатьма американцями – які підтримують тих чи інших, від вашингтонських визнаних think tanks до фермерів де-небудь у глухих кутках Пенсильванії. З викладачами Гарварда, Єля, Коламбії, Стенфорда, Вест-Пойнта й інших кращих університетів країни. Після вторгнення я зустрілася з доброю третиною сенаторів і конгресменів, чиновників найвищого рівня в Білому домі й Пентагоні.

Я спілкувалася із представниками ЦРУ й інших військових і розвідувальних інституцій. І от вам один із моїх головних висновків щодо Америки.

Я не вважаю себе експертом по Америці. Бо для цього треба роками не вилазити з бібліотеки Конгресу, об'їздити всю країну, читати багато аналітики й тільки тим і займатися, що темою США. А ще краще народитися й вирости на тому континенті. Просто подумайте про це, коли побачите чергові полотна від "експертів", які у кращому разі бачили цю країну кілька місяців або й узагалі не бачили.

Коли зараз розгорається черговий скандал щодо України у США за лічені тижні до виборів, я маю для себе рівно три правила.

1. Не підтримувати ні республіканців, ні демократів. Підтримувати американських людей і їхній незалежний вибір. Проявляти вдячність саме до простих людей – бо саме їхній тиск на політиків спричинив підтримку зброєю. Не принижуватися, не кланятися на кожному кроці. А вдячність рівних – рівним. З гідністю. І розумінням, що ми робимо спільну справу, захищаємо весь цивілізований світ від потенційного російсько-китайського переділу.

2. Пам'ятати, що політики – усюди політики. Серед них є і порядні, доброчесні, моральні люди, але це радше приємні виключення, ніж правило. Переважно це найгірші з нас. Найбільш хитрі, безпринципні, лицемірні. Це тварини, одержимі електоральним циклом, під вибори в них завжди загострення наймерзеннішої поведінки.

Бо саме зараз вирішується, хто серед цих пальм – альфа, хто буде розподіляти банани й купатися у променях мавпячого шанування, а хто збиратиме внизу лушпиння.

Так було в будь-якій країні, у будь-яку історичну епоху. Можливо, візуально ми і злізли з пальм, вийшли з печер. Але ментально ми ще там. Особливо наш мавпячий підвид "політики".

3. Пам'ятати, що відсутність зброї для мого народу – це смерть. Без західної  зброї, без ВПК партнерів Україна впаде за лічені місяці.

Своїх спроможностей ми так і не побудували. Окреме питання – чому, але це реальність, і від цього треба будувати всю стратегію. Тому зберегти підтримку простих американців – це питання номер один.

Бо політики в демократичних країнах орієнтуються на свого виборця. Більше роботи в медіа, більше роботи з лідерами думок. Більше наших простих людських історій, де проста американська сім'я побачить себе, побачить, як боляче, коли руйнують сім'ї й будинки. Співчуватиме нашим дітям. Соцмережі. Телебачення, дзвінки від виборців. І знову фото й відео з України в соцмережах.

Зберегти підтримку американців. Не дати їхнім політикам спекулювати. Пам'ятати, що ми не отримуємо і кількох відсотків від їхнього військового бюджету. Маючи найбільшу війну у світі. Навіть якщо наші роблять помилки – пам'ятати: із цим ми розберемося вдома. Назовні нам необхідно демонструвати єдність.

Іде зима – важча, ніж усі попередні.

Мені дуже образливо за мій народ – народ, який щодня вбивають.

Народ, старі політики якого під тиском віддали ядерну зброю, ракети, стратегічні бомбардувальники в Росію. А потім експрезидент США Клінтон каже: "Мені справді шкода, що ми примусили українців усе віддати". Але кому то вже цікаво... Тепер цікаво, що розказує Трамп.

І ніхто вже не пригадує дідові ні оральний секс в Овальному кабінеті, ні ядерну зброю. Хоч би дав саксофонний концерт бійцям під Покровськом, раз тобі так шкода.

Тепер нам доводиться їздити в ті ж США й уже принизливо просити. Бо вже ніхто не хоче пам'ятати ні про які гарантії безпеки. Одні політики тисли, інші – здали державні інтереси, треті – спекулюють темою України на своїх виборах, четверті – роблять дипломатичні помилки, п'яті – перетворюють нашу біду на хайп у медіа й голоси на виборах.

А нам із вами треба якось пережити цю зиму. І як би мені не хотілося повернутися в Америку, де безпечно, вдома є тепло і світло, не летять ракети, – я залишаюся зимувати тут. Зі своїми людьми.

Бо я не експерт по Америці. Але трохи розуміюся у дронах та інших технологіях під час війни.

Джерело: Марія Берлінська / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора