Похорони перетворилися на нестерпний конвеєр. І щоб запам'ятати загиблих, доводиться вигадувати для кожного новий ритуал

Я перестала ходити на похорони.

У якийсь момент їх стало настільки багато, що вони перестали мати значення. Знаєте, оце відчуття, коли ти стоїш перед домовиною й розумієш, що мусиш горювати, але нічогісінько не відчуваєш.

Коли вони стають буденністю, просто частиною твого тижневого розкладу. Вівторок: дві зустрічі, Zoom з американцями, обід, нарада і похорон.

Похорон – це ритуал прощання. Символ, який дозволяє живим усвідомити: цієї людини більше немає. І більше ніколи не буде.

Тепер похорони не дають мені цього усвідомлення. Не забирають відчуття нереальності того, що відбулося.

Доводиться вигадувати якісь інші, якісь свої ритуали. Нові для кожного загиблого. Щоб не сприймати це як нестерпний конвеєр. Щоб запам'ятати саме цей, саме цю, саме цього.

Бо кожен із них вартий свого персонального куточка в лабіринтах моєї пам'яті.

Джерело: Maria Popova / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора