Для пораненого психологічною допомогою стає родина. Уявіть, скільки лягає на плечі кожної такої сім'ї

Сьогодні мав виступ у режимі онлайн на конференції "Приховані рани війни" від Андрія Сахарова (Research Centre for Democratic Development) у литовському Каунасі. Ця конференція повністю присвячена проблемам психічного здоров'я українських ветеранів.

Говорив про те, що:

1. "Принцип" провів низку досліджень про шлях поранених та їхніх членів родин. Поки що психологічна реабілітація відсутня як системна допомога. Не вистачає фахівців. А на приватних і платних у поранених часто нема коштів.

2. Окрім того, для пораненого психолог – це передусім цивільна людина, яка не бачила війну на власні очі, а тому ніколи не зможе зрозуміти його.

3. Якщо поранений і виявляє бажання звернутися до психолога, то не завжди знає і розуміє, де шукати таку допомогу, та й витрачати додаткові зусилля на цей пошук теж у ветеранів не завжди є бажання.

4. Конструктивною альтернативою психологічній допомозі найчастіше стає родина. Уявіть, скільки лягає на плечі кожної такої сім'ї.

Що ж робити?

1. Треба вирішувати проблему відсутнього законодавчого регулювання психотерапевтичних послуг. А потім – будувати систему психічного здоров'я для всіх громадян України, у якій потрібно передбачити специфічні потреби військових і ветеранів.

2. Проте навіть якщо ця система буде надзвичайно швидко розбудовуватися, усе одно фахівців буде недостатньо – ми вже знаємо, що попит на якісну допомогу перевищує очікування. Тому треба працювати над спеціалізованим навчанням військових психологів та офіцерів МПЗ. Також таку допомогу мають уміти надавати сімейні лікарі. Можливо, варто розглянути додатковий варіант – систему мобільних служб допомоги ветеранам. Вони можуть надавати невідкладну допомогу у кризових ситуаціях, зокрема.

Зрозуміло, що це все потребує ресурсів. Тому дуже вдячний Литві, яка почала програму реабілітації для поранених українських військових, виділивши на це €15 млн. Це суттєва підтримка. Важливо, що ці кошти передбачені як на, власне, реабілітацію, так і на розширення кадрових можливостей. Я б хотів, щоб подібний приклад наслідували й інші держави, тому що це і про їхню обороноздатність. Адже саме ми є зараз тим кордоном, який не пропускає російську армію вглиб Європи. І це саме наші реабілітовані військові повертатимуться на фронт, щоб нести службу.

Джерело: Masi Nayyem / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора