Для ветеранів війна після поранення не закінчується. Вони називають себе "списаним матеріалом" і борються за повагу з боку держави

Для ветеранів війна після поранення не закінчується. Вони продовжують свою боротьбу за поважне ставлення держави до них. Для них це боротьба не лише за пільги, якісне лікування та реабілітацію, а й за власну гідність.

"Списаний матеріал" – так про себе кажуть респонденти нашого етнографічного дослідження. Так вони почуваються на шляху пораненого. Питання до нас усіх: нам нормально жити з таким відчуттям, із яким живуть ветерани?

Дослідження показало багато проблем під час взаємодії поранених із державою – під час проходження ВЛК, реабілітації та адаптації. Ветеран очікує, що отримає турботу та лікування, а його заплутують бюрократичною тяганиною та вимотують сили чеканням – на рішення комісій, виплат, реабілітації.

І цей негативний досвід впливає на емоційний і фізичний стан поранених та рідних. А якщо ветеран не має близьких, то його шлях стає ще складнішим, адже держава не може дати те піклування, яке дає родина.

Інша сторона – близькі, які часто вимушені розриватися між роботою, сім'єю та турботою про пораненого.

Також наші респонденти кажуть, що і реабілітацію складно пройти: погано побудована система, немає фахівців та установ, часто ця процедура просто формальна. А самостійно проходити реабілітацію майже неможливо, бо військова частина не дозволяє амбулаторного лікування, не приймає довідки тощо. Ситуація із психологічною реабілітацією ще складніша, зокрема, складно знайти якісні послуги в державних лікарнях.

Також важлива проблема – ветерани мають проблеми з держвиплатами, і вони це сприймають як образу власної гідності.

Я навів лише кілька висновків із нашого дослідження. Я ще раз дякую всім ветеранам і родинам, які поділилися своїм досвідом, які знайшли час, щоб сприяти змінам у системі.

Джерело: Masi Nayyem / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора