Після дев'ятигодинної операції на оці я прокинувся ніби вже в пеклі. Але зараз наші хлопці в холоді боронять країну, і мені точно не гірше за них

Facebook видалив мій попередній допис із враженнями зразу після операції. За мову ворожнечі до росіян. Мова ворожнечі не дозволена навіть після багатогодинного наркозу.

Тому поділюся з вами новими враженнями і собі залишу на пам'ять.

Мені була потрібна операція, щоб уникнути ризику зараження крові. Коли лікарі почали оперувати, вони виявили осколки від міни і ще осколки кістки. Тому операція змінилася на ходу – хірурги діставали ті кістки і ставили ще титанову пластину, бо під оком кістка вся була розбита.

Далі, щоб сформувати здоровий простір усередині відсутнього ока, вирізали шкіру з руки, ще щось у нозі. Це все вони вшили в око і потім артерію із шиї пов'язали з тим новим шматком в оці.

Загалом операція тривала дев'ять годин. Якби була одна бригада, то було б іще довше.

Коли я прокинувся – враження було, що я вже в пеклі. Дуже боліло горло, купа трубок, усе надувається і здувається, весь час чув голоси, які щось говорять німецькою. Намагався говорити з ними, але по реакції розумів, що або я не те говорю, або вони не те чують. Бачив на годинниках на стіні, що було 20.18, хоча до операційної мене відвезли десь о 7.45.

Першу добу майже не спав. Дивився на сумну картину навпроти ліжка: там якась затока, туман і дерева стоять. Ця картина ввижатиметься мені в поганих снах.

Якби не медитації, я не витримав би. Адже завдяки їм я навчився просто слідкувати за диханням і спостерігати почуття в тілі. На Віпасані ми це робимо 10 днів із 4.00 до 20.00.

Другий і третій день були так само жахливі. Кожен ковток – страшний біль у горлі і щось заважає. Виявилося, що це зонд. Кожен день приходили і здирали пластирі з місць, де брали шкіру. Біль жахливий.

І вже десь на четвертий день мене звільнили від цього зонда і трубок. І вперше за ці дні дозволили їсти… точніше, пити рідке. Мій мозок став чистішим, бо я не вживав зайвої їжі і зараз мислю досить урівноважено.

Прочитав уже сторінок 220 книжок. І прослухав уже три години аудіокниги. Це може сигналізувати вам, що нічого страшного не відбулося зі мною. А я вам, знаєте, що скажу на це? Так і думайте. Бо куди гірше буде, якщо почнете жаліти. Окрім того, я усвідомлюю, що зараз наші хлопці в холоді боронять країну. І мені точно не гірше за них.

І останнє.

Перед операцією мій пульс був 45. Лікарі спитали, чи я вживав заспокійливе, або, може, я спортсмен, бо не нервую. Нічого не вживав і не спортсмен. Я просто довіряв. У першу чергу своєму тілу й бажанню жити, а потім лікарям.

Війна багато що змінить. І я дуже хотів би, щоб змінила ставлення держави до здоров'я громадян. Нові медичні заклади з філософією абсолютної поваги до людини і відношенням до їхніх проблем зі здоров'ям не як до вади, а як до точки зміни. Зміни на краще.

Джерело: Masi Nayyem / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора