Їм дешевше за кілька мільйонів баксів утримувати лобістів, які забезпечать тиск із Білого дому на Україну

Коли Джей Ді Венса запитали про  ракетний удар РФ 21 серпня минулого року по заводу американської компанії Flex у Мукачевому на Закарпатті, він відповів, що йому це не подобається, але це війна.

Тож і в даному випадку, коли мова йде про американські компанії, що пов'язали свій бізнес із Росією, українська послиця мала б чітко процитувати американського віцепрезидента: "…але це війна".

Chevron і ExxonMobil чудово знають про ризики КТК, але дивіденди для акціонерів і премії для топменеджменту – понад усе. Їм байдуже, хто агресор, хто обороняється. Їм не хочеться витрачати гроші на диверсифікацію маршрутів експорту видобутої нафти в Казахстані. Дешевше за кілька мільйонів баксів утримувати лобістів, які забезпечать тиск із Білого дому на Україну.

До речі, так було і при Байдені. Згадайте ту пургу, яку несли з Пентагону після уражень низки російських НПЗ тогочасний міністр оборони Остін та його заступниця Валандер.

Ці дві американські компанії, які залежні від російської "Транснефти", є дуже зручним інструментом впливу на Білий дім, незалежно від того, хто там сидить у головному кріслі.

Я не раз вказував на небезпеку, яка походить для нас від цих компаній.

Але в цьому випадку є й позитив. Селективний підхід трампонів до інтересів різних американських компаній відкриває для нас певне вікно можливостей.

Однак про це я писати тут не буду.

Джерело: Michael Gonchar / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора