Якщо буде спалах захворюваності на COVID-19, мери, які зараз проти "карантину вихідного дня", тихенько поповзуть у кущі. А винен буде центр

Антилокдауністи...

Про локдауни і наше вічне "якось буде". Або ж – "все це репресії знічев'я". "Карантин вихідного дня" не подобається. Дуже. Роздрібному бізнесу та "найусезнаючішим мерам", яких точно обдуриш популізмом (іронія). Реальна глобальна ситуація їм очевидно не указ. Якщо спалаху захворюваності (особливо важких обструктивних, зливних форм) не буде – вони чемпіони, які не дали "вбити" сервісний бізнес. Якщо ж занадто великий спалах буде (а він буде, тому що "вірусна" логіка невблаганна) – вони обов'язково звинувачуватимуть центральні органи влади у недостатній підготовці до протидії вірусної атаки. Не себе і не тому, що дозволили знищити превенції, всі ці розриви дистанцій, забезпечити заборону масових заходів, масковий режим. Це вже точно.

Мери відразу тихенько поповзуть у кущі, щоб відсидітися. Винним же буде лише центр. Адже в усьому світі лише у нас не вистачає ліжок, ліків, лікарів. А ось в інших країнах все ідеально підготували і запланували...

Але тоді маленьке злісне питаннячко напрошується. А чому багато розвинених (розвиненіших та багатших за нас) країн прямо зараз вдаються або готуються вдатися до тотальних локдаунів? На воду дмухають? Або у змові якійсь беруть участь? Або просто набагато дурніші за мера будь-якого нашого містечка? Адже світ цивілізований до локдаунів постійно вдається. Особливо і насамперед – до тотальних. Тому, що хочуть розірвати ланцюжки інфікування і тотальну заповнюваність ліжок лікарняних зупинити. Простіше простого. Тому, що розуміють причини і наслідки.

Сама собою хвороба не така страшна, як страшний відсоток важких форм, які потребують обов'язкової госпіталізації. Що більше важких, які на два – три тижні міцно займають ліжко, то менше шансів зупинити катастрофу, що наростає, і розвантажити лікарні. Просто нікуди буде відправляти важких і нікому їх рятувати. І це розуміють усі іноземні системи охорони здоров'я. Ніколи не вистачить ліжок для такої тривалості важких форм і для такого стрімкого збільшення кількості заражень...

У нас же все обговорюється тільки через призму політичної доцільності та банального містечкового популізму. Я про супротивників будь-яких локдаунів. Так, розумію – сервісний бізнес (ресторани, кафе, кіно) мають вижити. Але вижити мають насамперед лікарні. Втім, мова трохи про інше. Про комунікації. Ми занадто ліберальні. Вважаю, що кабмінівській (мозівській) команді потрібно дещо чіткіше розставляти акценти. Головні опоненти у них лише деякі мери. Які вважають, що нічого ніде не відбувається.

На мій погляд, досить зробити дві речі. Перше: записати ролики з територіальних лікарень. Із ковідних відділень. Щоб особисто і у всіх кольорах подивилися на те, чого не існує. На хворих, яких багато. На їх страждання... Не просити треба, а особисто кожному показати, що на нас чекає, якщо не розривати ланцюжки... І друге: виразно пояснити публічно, що таке особиста відповідальність за енний відсоток важких форм і високу смертність...

Джерело: Михайло Подоляк / Facebook