Майбутнє України – це стати Польщею

Росія, Польща й Україна. Про економіку без пропаганди.

Пов'язуємо можливості закінчення війни з економічною ситуацією в Росії. Як не дивно, росіяни теж. Про це вони говорили на останньому московському економічному форумі, який щойно завершився. Як не дивно, росіяни часто намагалися порівняти власну економіку з польською. Я спробував зробити сходу вправу й додав для розуміння пропорцій порівняння з нашою ситуацією.

Якщо порівняти три країни – Росію, Польщу й Україну, –  картина дуже проста.

Польща має приблизно такий самий ВВП на душу населення, як Росія. Але це принципово різні економіки. У Польщі основу складає малий і середній бізнес – понад половина економіки. У Росії – близько 20%. Усе інше – держава й сировина.

Це і є ключова різниця.

Бо МСП (мале й середнє підприємництво ) – це конкуренція, розвиток, інновації. А державна економіка – це монополії, корупція і стагнація.

Україна поки що слабша. І за ВВП, і за структурою економіки. Але причина очевидна – війна і незавершені реформи. При цьому потенціал розвитку в нас – саме в польський бік, а не в російський.

Ще один показник – наука. Польща вже обігнала пострадянський простір за кількістю дослідників і якістю інституцій. Росія тримається за рахунок старої радянської бази, яка швидко деградує. Україна втратила частину потенціалу, але зберігає людський ресурс.

Тому головний висновок дуже простий.

Проблема Росії не в податках. І не в тому, що "треба зробити, як у США чи ЄС".

Проблема – у системі.

Бо економіка не працює без:

• незалежних інституцій;
• конкуренції;
• довіри;
• свободи бізнесу.

Польща це зробила.

Росія – ні.

Україна – ще у процесі.

І саме тому майбутнє України – це не "наздогнати Росію".

Це стати Польщею.

Якщо ж нам вдасться стати частиною ЄС (а Польща виросла економічно саме завдяки членству в ЄС), очевидно, що ніколи в Росії не буде потенціалу для перемоги.

Ці таблиці демонструють порівняння ВВП на душу населення, частку в цьому малого й середнього бізнесу та порівняння наукового потенціалу.

Джерело: Микола Княжицький / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора