Переконана, що більшість білоруських військовослужбовців не хоче йти війною в Україну

Я виросла у сім'ї військовослужбовця. Знаю, що таке присяга, обов'язок та наказ. На щастя, мій батько за час довгої служби в радянській, потім білоруській армії жодного разу не брав участь у злочинних війнах.

Навіть 1981 року в Польщі, коли почалося придушення профспілки "Солідарність", частини радянської армії, які стояли в Леґніці і де служив мій батько, тимчасово вивели з казарм, але потім повернули, так і не залучивши проти народу.

Тому наша сім'я завжди мала багато друзів серед поляків. Було розуміння, що і білоруський, і польський народи змушені перебувати в одному радянському бараку, але колись обов'язково вирвуться на волю і житимуть у своїх суверенних державах.

1986 року батько був в Україні вже із зовсім іншою місією – гасив із вертольота реактор Чорнобильської АЕС. Дивом залишився живим, багато його товаришів по службі загинули через радіоактивне опромінення. Я пишаюся своїм батьком, його витримкою та мужністю.

І сьогодні я переконана, що більшість білоруських військовослужбовців не хочуть іти війною в Україну. Насамперед тому що між нашими народами завжди були сильні братські зв'язки. Величезна кількість білорусів має українське коріння і родичів в українських містах та селах.

Багатьом незрозумілий сенс цієї війни. Усе-таки за роки незалежності у свідомості більшості білорусів укорінилася думка, що ми – не Росія. Навіщо ж гинути за чужі інтереси?

Так, складно не виконати наказ, який віддають воєначальники, якщо тебе все життя муштрували бути виконавчим гвинтиком системи. Але зараз для білоруських військовослужбовців настає час, мабуть, найголовнішого вибору в житті. Хто вони? Бездумна машина смерті чи все-таки люди?

Якщо перше, то після перетину кордону з Україною вони стають воєнними злочинцями і будуть убиті українською армією або рано чи пізно сядуть на лаву підсудних.

Якщо все-таки вони люди, то сьогодні, на мій погляд, мають зробити все можливе, щоб уникнути відправлення в Україну, або, якщо з якихось причин не вийшло, негайно здатися в полон.

Усе! Інших варіантів немає. Або ти людина, або труп у прямому і переносному сенсі. Для всіх: своєї сім'ї, своїх друзів, своєї країни.

У мене залишилися родичі у білоруській армії. Якщо вони увійдуть в Україну – вони помруть для мене назавжди.

Джерело: Ната Радина / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора