Порохняві старці вже не в змозі поділити світ

Порохняві старці вже не в змозі поділити світ. Учора Україна святкувала День Незалежності. Сьогодні – фактичний День незалежності Білорусі. 25 серпня 1991 року декларації про незалежність Республіки Білорусь надали статус конституційного закону. Наші країни стали суверенними практично одночасно: 1991 року радянські республіки поспішали якнайшвидше вирватися з "імперії зла" і почати жити самостійно у вільних і демократичних державах. І сьогодні, за 34 роки, коли в Україні – війна, а в Білорусі – жорстка диктатура, ми й далі залишаємося пов'язаними долею й історією.

Першопричина як війни в Україні, так і диктатури в Білорусі одна – хвора імперська Росія, яка за будь-яку ціну намагається утримати наші країни під контролем. Диктатор Лукашенко зміг правити в Білорусі 31 рік лише завдяки репресіям й усебічній кремлівській підтримці. В Україні ж встановити проросійську диктатуру не вдалося, тож на неї пішли руйнівною війною, яка триває вже 11 років. Підсумок цієї війни вирішує долю всіх нас: українців, білорусів, молдован, грузинів, які мріють вирватися з лап Кремля, а також усієї Європи, частиною якої ми безперечно є.

Україна сьогодні – це ключ до регіональної безпеки. Це не лише наша, колишніх радянських республік, надія здобути нарешті свободу і щасливо жити у своїх країнах. Це надія литовців, латишів, естонців і поляків позбутися загрози нападу, яка постійно нависає. Тому що навіть "парасолька" ЄС і НАТО не дає їм сьогодні 100-відсоткових гарантій безпеки.

Так, дивлячись на нерішучість Дональда Трампа щодо Росії, його небажання вживати жорстких заходів проти воєнного злочинця Путіна і допомагати Україні, компліменти й розшаркування перед диктатором Лукашенком, багато хто впав у відчай. Виникло відчуття тріумфу зла, марності зусиль і жертв і відсутності будь-якої справедливості.

Але я вірю в Європу та її здоровий глузд і впевнена, що ексцентричному президенту США не вдасться звести з розуму весь світ. Звичайно, його щоденні словесні ескапади, суперечливі заяви й скандальні витівки перевертають усе з ніг на голову, ніхто не знає, чого від нього очікувати. Але тим паче це змушує європейські держави спиратися на власні сили й ухвалювати самостійні рішення.

Хай що робить Трамп, хай скільки він зустрічається з Путіним, хай скільки провів із ним "гарних розмов" і навіть якщо він почне знімати санкції з російського чи білоруського режимів, це не змінить ставлення Євросоюзу до загроз, які сьогодні створюють ці диктатури. Європа не зніме санкцій і продовжить підтримку Києва. Тому що цілком очевидно, що Путін намагатиметься й надалі захоплювати Україну і, поки в Білорусі править його маріонетка Лукашенко, далі використовуватиме у своїх цілях територію і військовий потенціал нашої країни.

Ані нового Мюнхена, ані нової Ялти не буде. Жодні порохняві старці, чи то Путін, Трамп чи Сі Цзіньпін, які стоять однією ногою в могилі, уже не в змозі поділити світ.

Я вірю, що у керівництва України та її народу досить стійкості й мужності, щоб вистояти й не капітулювати. А завдання Європи, завдання всіх нас – зробити все можливе, щоб надати допомогу цій напрочуд сміливій і непереможній нації.

Тому що незалежна Україна – це і вільна Білорусь, і безпечна успішна Європа.

Джерело: Ната Радина / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора