Друзі, ваші питання "Де ЮНЕСКО?" спізнилися на чотири роки
Друзі, дуже перепрошую, але ваші питання "Де ЮНЕСКО?" на вид tsaпського розбою в центрі Львова (світова спадщина ЮНЕСКО горить, еге ж!) спізнилися щонайменше на чотири роки!
A насправді – на всі 30.
Нагадую: "Культура дорівнює безпека" – і українцям, які препогано засвоїли цей урок, ще доведеться не один рік тепер повторювати на всіх міжнародних майданчиках цю саму принизливу процедуру "розмахування культурним паспортом" ("дивіться, що в нас є, нас теж не можна вбивати!"), через яку поколінням раніше проходили наші західні сусіди. Що нікуди від цього не дітися, з початком великої війни стало ясно навіть нашим вайлуватим урядовцям: коли українське Міністерство культури звернулося тоді було до ЮНЕСКО по раду, як захистити від російських ракет бодай ті українські пам'ятки, котрі включено до світової спадщини ЮНЕСКО (ансамбль Софії Київської, історичний центр Львова й так далі), то з паризького офісу українцям порадили подбати про… сині охоронні таблички міжнародного стандарту – бо, пояснили, коли росіяни їх побачать, то не бомбитимуть (sic!).
І ні, це не був жарт – правда, розмова відбувалася до Бучі й Маріуполя, але не думаю, щоб тих паризьких службовців Буча з Маріуполем якось радикально протверезили. Хід їхньої думки легко зчитати: Росія для них – за умовчанням "країна високої культури", тільки вже не "інша", як для Кундери, а "така, як ми". Отож підніміть охоронні таблички, покажіть їй, що у вас теж є якась там культура (оскільки Росія така, як і ми, вона цього напевно ж, як і ми, не знає, ви для неї й нас задрібні в очі!), – і вона туди не стрілятиме: у нас, культурних націй, так заведено…
Простіше кажучи, Росія розпочала цю війну з колосальною, просто-таки космічною культурною форою в очах Заходу. І тому по українських містах їй стріляти можна, а українцям по її – зась. І ось це вже говориться майже прямим текстом: так, декотрі тварини рівніші. Цінніші ті, чию культуру знають (с).
Це теж цитата з книжки "Наша Європа" – з есе "Нова трагедія Центральної Європи". Читаймо (не тільки Забужко, а й Кундеру, й Мілоша, й інших "нашоєвропейців", із якими вона полемізує), щоб розуміти, чому все відбувається так, а не інакше, – і зберігати при тому здоровий глузд.
Джерело: Оксана Забужко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора