Україна в ролі "світового гравця" – дебютантка, якій злісно сичать: "Ти – ніхто"

My guilty pleasure. Із непідробно ласою втіхою, от просто-таки із хтивим осміхом читаю я у Facebook два ґатунки текстів.

Перший уже потроху оформляється в окремий жанр (для себе я його зву "подковьорниє страданія") – це ламентації росіян, які потрапили завдяки нашим БПЛА у своїх аеропортах під операцію "Ковьор" і по кілька ночей сплять там у зоні вильоту. Ридающая нєвєста у фатє, котік в пєрєвозкє, кончаєтца віза, двє істєріки в залє, отетовсьо. Відкрила, що це дуже приємно – читати такі описи (бо вони досі, бач, норм собі літають по світу, поки я півтори доби "на перекладних" до найближчого аеропорту трястися мушу й половину робочих поїздок скасовую через труднощі логістики, тож любо-мило бачити, як потроху виправляється несправедливість і світ збалансовується), – і смішно читати, наприклад, як літак із Белграда через оті палаючі балтійські порти не зміг сісти в Петербурзі й сів у Гельсінкі, а коли російських пасажирів зібралися тим самим літаком вертати назад до Белграда (оскільки по землі їх через територію ЄС до Росії доставити не можна), то літакові крекнули колеса. Той випадок, коли комізм ситуації видно тільки в контексті, "з пташиного польоту": гомерівське "боги сміються"!

Між іншим, щоразу шукаю в цих "страданіях" хоч якогось розуміння причиново-наслідкових зв'язків (від "за що це нам" до "пора виводити війська з України"), але поки що марно. Як написала одна така стражденниця, панує "атмосфера обреченного смирения": "Все ждут в тихом отчаянии и не психуют. За эти годы нас до такой степени задрючили, что психовать больше нечем". І оце вже не смішно, це поганий діагноз із поганим прогнозом, але вже, слава богу, не наш клопіт.

І другий ґатунок моєї ґілті-плеже-лектури я для себе зву "страждання польського фермера" – цього поки що небагато, але, дасть біг, із часом буде дедалі більше: отой директор Rheinmetall, якого ви всі обговорюєте, запропонував зразок, вартий хрестоматій, хоча, по суті, недалеко втік од польського "бурАка", розлюченого конкурентністю українського зерна: так само схарапудився од не передбаченого ніким приходу українських дронів на світові ринки і заволав пораненим бізоном – мовляв, українські дрони "неінноваційні", кожна домогосподарка таке потрапить утнути. That's the point, baby. Тhat's the point!

Тоді як його "рейнметалівські", слід розуміти, найінноваційніші і найдорожчі у світі. Аж згадався дотеп кінця СРСР: "Да здравствуют совєтскіє мікросхєми, самиє большиє мікросхєми в міре!"

І якщо від розсипаного польськими фермерами (не без участи російської аґентури) нашого зерна було все-таки боляче, то плач у жанрі хеві-райнметал мене щиро веселить: за 30 років моєї буремної кар'єри я непогано навчилася розрізняти хейтерів, згрубша кажучи, "по рознарядці од ФСБ" – і тих, що "од заздрости", – смішних і безсилих у своєму намаганні знищити конкурента.

От дивлюся на портрет гер-Папперґера – і майже з ноткою ностальгії чую з 1996-го до болю ображений голос одного такого свого "Сальєрі":

– Я вмію писати не гірше, ніж ти, повір!

Я тоді так була здивувалася – бо доти й не підозрювала, що хлоп теж хотів бути письменником! – що у відповідь спитала із щирою цікавістю:

– А що ти написав?

І тим завдала бідоласі ще більшого болю – бо на це він таки геть не мав чого відповісти.

До чого я це? До того, що Україна в ролі "світового гравця" – поки що дебютантка, і той факт, що замість: "Дивіться, хто прийшов!", дебютантці можуть злісно сичати: "Та ким ти себе уявила, ти ніхто!", ми як колективний розум поки що не навчилися сприймати за ще одну форму визнання. Ми робимо типову помилку закомплексованої дебютантки – починаємо всією країною доводити, що ні, наші твори (закреслено) дрони – то таки прорив міжнародного класу, як же ви не бачите, інноваційність треба вбачати не в технічних характеристиках, котрі тільки здорожують виробництво, а в застосуванні в умовах сучасної війни, і так далі, і тому подібне, тобто тратити час і ресурси на те, чого можна вже не доводити, – ЗСУ блискуче все довели! Тож досить було б усією країною сказати:

– А що ти написав?.. (закреслено)

– Ти свої дрони покажи!

І всі питання, припускаю, відпали б.

Джерело: Оксана Забужко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора