"Перемога" на довиборах на Прикарпатті для влади дорівнює поразці
Чому "перемога" на довиборах на Прикарпатті для влади дорівнює поразці.
Пару днів тому я був на одному з телеканалів, де були присутні ще четверо депутатів ВР від "Слуги народу", включно з головою їхньої фракції.
Там я намагався донести до них думку, що перемога у 87-му окрузі може стати для них пірровою.
Депутати від "Слуги народу" неготові були це зрозуміти. Вони раділи "перемозі".
Якщо не виходить донести думку до депутатів, то спробую донести до вас, читачів.
Спочатку трохи історії. У ІІІ столітті до нашої ери жив-був собі такий досить успішний для свого часу володар Епіру, звали його Пірр. Епір – це була така одна з еллінських (давньогрецьких) країн десь у районі сучасних Албанії та Північної Греції. Як я вже казав, Пірр був досить успішним, влазив у всі ймовірні збройні конфлікти по периметру своєї держави: від Македонії до Пелопонесу чи Сицілії з Південною Італією.
От у Південній Італії військові імперіалістичні інтереси Пірра зіштовхнулися з інтересами Риму. У III столітті до нашої ери Рим ще лише змагався за всевладдя над Апеннінським півостровом і, як не дивно, не завжди навіть перемагав. Вдалося "перемогти" Рим спочатку навіть Пірру. От тільки перемога ця стала пірровою... Цю фразу вигадали не зараз, вона стала летючою ще в ті стародавні часи. Нібито Пірр у цій "перемозі" втратив стільки війська, що заявив: "Ще одна така перемога, і я лишуся без солдатів".
Що, зрештою, і сталося. Південна Італія згодом стала вотчиною Риму, а не Епіру.
А "перемоги", які в перспективі обертаються на поразку, з тих часів звуть пірровими перемогами.
Тепер про "традиції" українських мажоритарних виборів, коли в їхніх результатах зацікавлена влада.
Якщо вибори на мажоритарному окрузі йдуть із різницею лише у кілька сотень голосів, то яка є технологія влади (зараз не конкретно про нинішню владу, а про "традиції" української влади)?
- Максимально довго затягувати підрахунок голосів.
- Спочатку рахувати голоси по їхніх дільницях (селах), де переміг владний кандидат. Таким чином створити "заділ перемоги".
- Коли залишаться неперерахованими кілька дільниць, де переміг альтернативний кандидат –
- або визнати по цих дільницях результати недійсними;
- або шляхом фальсифікацій-підкупу (або "миші з'їли") змінити результати всього-на-всього на кількох дільницях (трьох-п'яти-семи) – цього буде цілком достатньо.
І вуаля – "перемога"!
Перемога?
Так здобувається мандат. Але це не перемога.
Про це я попереджав за кілька днів до офіційного оголошення "результатів" депутатів від "партії влади".
Але їм захотілося "перемоги".
Так, мандат отримано. А що далі?
Чому я пишу, що ця "перемога" рівнозначна поразці, тобто є пірровою?
Тому що ця "перемога" не виглядає справедливою. Так, у мене немає ілюзій щодо альтернативних владі кандидатів на тому окрузі. І в даному випадку про їхні політичні чи моральні якості. Адже я не агітую за якогось іншого кандидата. У даному випадку – про моральні якості влади.
А за цю владу (принаймні за уособлення цієї влади – Зеленського) голосували люди з різними мотиваціями і люди з різними політичними вподобаннями. Та серед них був невеликий прошарок тих, хто голосував через відчуття справедливості. У мене нема ілюзій і щодо того, що це великий відсоток у країні.
Можливо, це навіть не кілька відсотків, а всього пів відсотка. Але такі люди досі є в країні. Це ті, хто голосував у другому турі категорично проти Петра Порошенка, не тому, що вони проти "армії – мови – віри" (може, навіть більше "за", аніж сам Петро Порошенко), а тому, що вони були проти несправедливості і нечесності, які асоціювалися й асоціюються із цим політиком. І, відповідно, ці люди сподівалися на альтернативу. А альтернатива – це чесність і справедливість. Не "перемога" будь-якою ціною над політичними опонентами всередині країни, а перемога завдяки чесності та справедливості. На Прикарпатті такої чесності і справедливості непомітно. А помітні технології, традиційні для "української влади". "Нагнути, щоб перемогти"...
Влада думає, що показала силу. А це не сила, це "звичайна українська політика"...
А звичайна українська політика дозволяє спертися завжди на 10% тих, хто має доступ у тій чи іншій мірі до влади. Так званий владний ресурс.
Влада думає, що вдасться перейти на "патріотичний електорат", тому не можна було програвати округ №87. Такий собі електоральний кульбіт "із лівого берега на правий".
У 1994-му – неуспішний приклад Кравчука (який змінив своє електоральне поле 1991 року) та успішний приклад Кучми 1999 року (який змінив своє електоральне поле 1994 року). А потім для перемоги на другий термін вивести в другий тур когось із "кремлівсько-орієнтованих". Ну, там Бойка чи Медведчука. І начебто "перемога в кишені". Ну, не проголосує ж Україна за "прокремлівських"...
От тільки про таку ж технологію мріяв і Петро Порошенко. Але провладний (10%) електорат (який є фактично за всіх влад) плюс навіть використання патріотичної риторики не принесли у першому турі більше 15%.
Чому? Не було відчуття справедливості за ним... От "патріотичність" наче й була, а от справедливості не було. Результат – ми всі в курсі.
Та проплачені "експерти" від влади скажуть, що тих-то 15% для Зеленського і буде достатньо для виходу в другий тур! А там – перемога над кимось із кремлівців! (P.S. Чому згадка про "проплачених експертів"? Бо, на жаль, якщо не буде асоціацій у влади зі справедливістю, то позитив знаходитимуть лише ті, хто на зарплаті. Робитимуть це фахово. От тільки "експертів" на зарплаті вистачало у кожної влади. І що?).
Угу, для влади вигідні нинішні розклади "опозиції", які з одного боку (нібито українсько-націоналістичного) асоціюються з Порошенком, а з іншого (російсько-націоналістичного) – асоціюються з Медведчуком (чи з Бойком. Чи будь із ким з ОПЗЖ). І ті, і ті сили "непідйомні" в електоральному плані, закриті в межах своїх "фан-клубів". Це стабільне непохитне (і досить велике ядро) і з одного, і з іншого боку, але яке немає куди зростати.
Небезпека для Зеленського може бути лише в "центрі". Або "ближчою до центру". І саме через те, що наразі такої нової потужної "центристської опозиції" не видно, влада і поводиться вже не просто впевнено, а зухвало (бо "перемога" на Прикарпатті – це саме зухвалість).
І така сила "в центрі" може виникнути, а може і не виникнути. Це залежить від багатьох факторів. І якраз один із цих інгредієнтів (факторів) – це справедливість. Відчуття справедливості. Якщо б влада асоціювалася із чесністю і справедливістю, то такої потужної центристської сили може і не встигнути виникнути до наступних президентських виборів, попри бажання багатьох окремих персонажів від політики чи бізнесу, які мріють про себе у наступній владі чи у більшому доступі до економічних годівничок.
"Перемогою" на Прикарпатті (у кращих традиціях "української влади") нинішня влада запит на таку опозицію собі формує. Опозицію не з боку Порошенка чи Медведчука. Опозицію з боку справедливості.
А значить, така "перемога" стає пірровою...
Ось тільки не знаю, чи розуміє це хтось у нинішній владі.
Джерело: Олесь Доній / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора