Ми боремося, розвиваємося, рухаємося. Лиш загляньте за двері – і побачите, що ми майже топові порівняно навіть з окремими дуже прогресивними сусідами

Святвечір наближається, і хоч у багатьох не святковий настрій, хочу розповісти про свій рецепт від вигорання/складання лапок. Настрій – мій особистий ворог, бо часто він підводив саме на день народження або свята. Після повномасштабного вторгнення стало важче, але все "їхало" саме тоді, коли здавалося, що варто відвернутися до стіни і ревіти, а я просто ставила цілі собі й рухалася. Це точно не так важко, як моєму коханому чоловіку, який у ЗСУ із 28 лютого 2022 року, або тим, чий дім в окупації. Мій син якось підказав, що від того, що комусь гірше, то нам не менш боляче, але і жаліти себе немає підстав. Неперфектний рух усе ж краще, ніж деградація.

Я вірю в нові можливості для України та тих, хто бореться, але це потребує зусиль. Перш за все зусиль над собою і відмови від "рожевих окулярів" або "все пропало". Ці емоційні гойдалки роблять нам боляче, бо очікування ніколи не реалізуються на 100%. Ми живемо у страшенно мінливому світі невизначеності. Нам некомфортно від цього. Мені страшенно було дискомфортно багато років, коли Україна все ще не досягала ідеальних стандартів демократії або чесних і вільних виборів. Але лиш загляньте за двері в сусідів – і ви побачите, що світ не ідеальний, а ми майже топові порівняно навіть з окремими дуже прогресивними. Ми боремося, розвиваємося, рухаємося, і це не дає шансів перетворити все на болото.

Коротше, мій рецепт такий:

• постійно вчуся, бо зараз ще більше потрібно знань і розуміння процесів, ніж було до лютого минулого року. Київський інститут міжнародних відносин і Києво-Могилянська бізнес-школа. Раніше я була перфекціоністкою, зараз переконана, що знання, які нам потрібні, здобуваються в неідеальних умовах;
• багато роботи в нових сферах, бо громадянська мережа "Опора" – не лише про вибори, і це прекрасно. Як і пишаюся тими членами команди, які ростуть на очах і шукають рішення в нових темах, де точно не комфортно;
• вдячна кожному дню, коли від коханого приходить повідомлення (уранці та ввечері), бо всі подарунки я можу собі купити сама, але час разом – безцінний, і лише в новій реальності, якій уже майже два роки, ти усвідомлюєш, що і хто є справжньою цінністю.

А ще мені приносить задоволення робити спонтанно добрі речі. Може, це все і не повертається, але точно не нагорода є мотивом. Інколи навіть без "дякую" відчуваю, що не дарма прожила цей день.

Джерело: Ольга Айвазовская / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора