"Не розібралися й не встигли зрозуміти" – не аргумент, коли мова йде про державу

"Не розібралися й не встигли зрозуміти" – не аргумент про помилки, коли мова йде про ініціативи, що змінюють вектор розвитку держави на 180 градусів. Парламентський процес, вибори мають досить стрункі й жорсткі процедурні рамки, щоб усі встигли розібратися у відносно стислі терміни шаленого тиску часу й подій. Тому порушення регламенту аж настільки, щоб напередодні голосування в Раді порядок денний був іншим, є першою ознакою наближення якоїсь хрєні, як і події на комітеті без голови та з розглядом стратегічного питання за 10 хвилин.

Законопроєкт про знищення незалежності антикорупційних органів об'єднав антагоністів навколо подразника, тому багато депутатів голосували цілком свідомо й завзято, а от голосувати повторно за протилежні зміни буде значно складніше. Утім, і там може виникати спокуса планово не отримати результату. Мої колеги порахували, що за все поточне скликання в нас було 1,6% законів, які підписані в день голосування, а середня тривалість розгляду проголосованого законопроєкту президентом – 26 днів. Є й такі, що без руху лежать місяцями. Тож це чітка ознака пріоритетності, що є очевидним.

На сьомий рік роботи поточного скликання парламенту хочеться нагадати банальні речі:

• якість і ясність (мотивів) роботи під час війни є запорукою довіри суспільства;
• щось приховати в цифровий час просто неможливо, а інформація циркулює у великих об'ємах і в короткі строки й про тіньову сторону процесу;
• регламент – закон такої ж ваги, як і про правовий режим воєнного стану й друг парламентаря.

Якщо подивитися на дослідження "Опори" щодо соціальної згуртованості, то довіра до державних інститутів падає, і це не триматиметься на адреналіні війни вічно. Я б дуже хотіла, щоб ми всі взяли із цих подій певний урок. Це в інтересах кожної й кожного.

Середнє значення індексу інституційної довіри становить 5,3 із 10, що вказує на помірний або контекстний рівень довіри до інституцій і свідчить про обмежену вертикальну згуртованість.

Суди, уряд і парламент мають найнижчі показники довіри: повністю довіряють їм лише 2–5%; понад 60% висловлюють недовіру.

Вища довіра до окремих інституцій: президент має 58% позитивної оцінки в Україні (25,5% довіряють йому повністю) й 56% за кордоном. Більше довіряють президенту жінки й люди з воєнним досвідом.

Місцева влада отримала 33,4% позитивної оцінки в Україні й 25% – за кордоном. На фото – початковий меридіан в Грінвічі, який символізує точку відліку. Початок демократичного устрою не у голосуваннях, а системі стримування та противаг і чутливості влади й усвідомленні, що джерело влади – народ.

Джерело: Aivazovska Olga / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора