Заберіть свої руки від унікального дітища, створеного талантом Тодурова! G

Якщо в українців є шанс отримувати якісну медичну допомогу у своїй країні, то лише тоді, коли у країні з'явиться хоча б кілька установ, на кшталт Інституту серця Бориса Тодурова, пише у своєму блозі на сайті "ГОРДОН" композитор Ігор Поклад.

Мене шалено дратує, коли словом "геній" розкидаються наліво і направо, нагороджуючи ним часом людей, які не мають ані найменшого стосунку до геніальності. Геній – він тому і геній, що один такий, неповторний, унікальний. Зустріти на життєвому шляху генія – неймовірне щастя! Божа милість, якщо хочете.

Мені у цьому сенсі дуже пощастило. Свого часу пощастило спілкуватися із безумовним генієм – Миколою Амосовим, дружити з геніальним Олександром Шалімовим. Сказати, що це були одні з найяскравіших і найщасливіших моментів у моєму житті, значить не сказати нічого! Музика і медицина часто йдуть паралельними шляхами. Це давно відомий факт. Напевно, тому мені було так легко і комфортно у товаристві цих унікальних людей. Сподіватися на те, що Господь пошле мені зустріч з іще одним генієм, було важко. Народжуються генії рідко. Але все-таки це сталося! Мені невимовно пощастило познайомитися із приголомшливою людиною, новатором і, звісно, генієм сучасності – видатним кардіохірургом Борисом Тодуровим.

Звичайно, я чув про створений ним Інститут серця. Звичайно, розумів, що це унікальний заклад. Мені доводилося розмовляти з людьми, які пройшли через руки Тодурова, але я не припускав, що і мій життєвий шлях пройде через цей інститут. А от сталося. Я намагаюся зараз зібрати і систематизувати свої враження та емоції. Сподіваюся, мені вдасться це зробити. Але ось так, як кажуть, по гарячих слідах можу сказати одне – я побував у майбутньому! Так, машина часу існує! Я це бачив на власні очі!

Мені складно говорити про те, як це працює, адже очі пацієнта бачать один величезний вулик, у якому ніхто, ніколи, ні на хвилину не зупиняється, де всі зайняті справою, де кожен на своєму місці. Де немає санітарок, розвалених у кріслі перед телевізором у холі лікарні, у той час, як пацієнт потребує допомоги, де тобі не стануть розповідати, що конкретно з тобою роблять у цей момент, тому що тобі знати про це нічого (така інформація не для тебе, а для того, хто тебе обстежує та лікує). Це все настільки незвично, що спочатку шокує і спантеличує.

Тільки через деякий час ти починаєш розуміти: це чітко налагоджена система, своєрідний годинниковий механізм, у якому кожна шестірня і гвинтик на своєму місці. І не дай бог ця система дасть збій. Адже мова йде про життя людини! І ось кожної миті перебування у клініці ти бачиш не лише геній Тодурова-хірурга. У цьому взагалі немає сумнівів, ти бачиш геній Тодурова-організатора, Тодурова-новатора, що створив, по суті, унікальний колектив молодих людей – однодумців і приголомшливих фахівців своєї справи!

Вони настільки молоді, що розумієш – пліч-о-пліч зі своїм приголомшливим керівником вони йтимуть не один рік! А ось зрозуміти, як він це зробив і як це поєднується в одній людині, ти не в силах. Але це є, і мені пощастило побачити, як це працює.

Навесні і влітку цього року я здалеку спостерігав за скандалом, який розгорався навколо Інституту серця. Чесно кажучи, тоді я був далекий від усієї цієї метушні і не розумів, що, власне, відбувається. Сьогодні я можу і маю сказати одну річ: припиніть тероризувати людину! Припиніть знущатися над колективом клініки! Заберіть свої руки від унікального дітища, створеного талантом Тодурова!

Допоможіть йому, здебільшого не заважаючи йому працювати! Створіть своє! А звідти геть! Його інститут – це і є майбутнє медицини. Якщо в українців є шанс жити і лікуватися, то тільки тоді, коли у країні з'явиться хоча б кілька таких медичних установ. Тільки от тодурових не на кожному кроці зустрінеш. А тому його самого і його колектив треба плекати і на руках носити, а не гнобити.

Хочу від усього серця подякувати всім, хто займався мною усі ці дні: лікарям, медсестрам, санітаркам! І, безумовно, самому Борисові Михайловичу! За ним і за його колективом майбутнє, і мені дуже хочеться, щоб це майбутнє було безхмарним і світлим.

І насамкінець – про несподіване, але таке приємне. За моє перебування у клініці з мене не взяли жодної копійки. Жодної! Розумієте, річ не у грошах, немає ані найменшого сумніву, що за необхідності, рахунок було б сплачено у повному обсязі. Річ у ставленні! А це важливіше ніж будь-які гроші.

Дякую Вам, Лікарю! Саме так, із великої літери. Як же пощастило країні! Успіхів вам у всьому і сил.

Джерело: "ГОРДОН"