Путін тисячократно обісрався в Україні, його ніколи так не принижували. Знищення нас – справа його життя
Коли до влади прийшов Янукович, у мене було відчуття катастрофи, яка відбулася, я досі пам'ятаю перші дні своєї люті після його перемоги і свого ж злісного відчаю. І в цьому розпачі я почувалася міською божевільною. Ніхто з моїх за Януковича не голосував, але настрої були такі: "Ну що ти починаєш? Ну це результат бездіяльності Ющенка, ну народ тупий, ну що ти зробиш? Не драматизуй". Пам'ятаю, один журналіст розповідав мені тоді в інтерв'ю, що "у країні нормальне політичне життя, і Янукович навчився їсти навіть ложкою".
Мені взагалі не властиво битися головою об стіну, голосити, заламувати руки і ридати, що все пропало. Якщо мене і накриває, то ненадовго, я завжди вірю у краще, і ось просто зараз – теж. Але віра у краще зовсім не означає заміну дійсності. І ось цей талант дорослих людей об'їжджати реальність на кривій козі, заливати очі й упритул не бачити проблеми, бісить дуже сильно.
Ось зараз реальність така. Ну просто прийміть її. Ніхто не чекає від вас, на що ви не маєте змоги. Робіть, що у ваших. Але кому ви брешете? Яке нормальне політичне життя? Що ви мелете? Навіщо?
Навіщо брешуть політики та їхня обслуга, зрозуміти нескладно, от ви навіщо? Я уявити не могла, у що виллється президентство Януковича, але було цілком очевидно, що Янукович – це Путін, це російська повзуча експансія, кому ви брешете? Коли він утік, мені здавалося, що ми видерлися, але все тільки починалося, і стало зрозуміло, що війна в Україні триватиме доти, доки Путін при владі. Я не вірила, що він настільки й...бнеться, щоб бомбити Київ, а світ виявиться настільки безпорадним, щоб жувати шмарклі, розмірковуючи, від’єднати хоча б SWIFT або ще почекати, але що Путін не відстане від нас до кінця своїх днів, має вже бути зрозуміло навіть не найрозумнішому їжаку.
Для Путіна Україна – найголовніше приниження життя. Ніхто ніколи не принижував його більше. Він вбухав у знищення її суверенітету й державності трильйони, залучив усі ресурси, нашпигував російською агентурою всі органи української влади, корумпував Захід, закидає м'ясом фронт, а все ніяк.
Частина українських громадян, незалежно від того, де вони живуть, цілком лояльна до Путіна (ще удайте, що ви не знаєте), він про це знає, а все – ніяк. За три дні не вийшло, не вийшли з квітами, послали нах…й, але ось-ось вийде, ось-ось, ось-ось, але чогось не виходить, він тисячократно обісрався в Україні, він досі не розуміє чому, але не відступить. Знищення України – справа його життя. Що і кому досі в цьому питанні може бути незрозуміло?
І тут приходить Трамп. І не найрозумнішому їжаку має бути зрозуміло – Г'юстоне, у нас ще й тут проблеми. Але ж ні. Виявляється, немає особливих проблем, бо Трамп непередбачуваний, поживемо – побачимо. Непередбачуваний передусім цілує Путіна в дупу. "Ну так що?" – кажуть розсудливі аналітики. Це такий політичний хід. Поживемо – побачимо. "Трамп – аристократ, він із Сім'ї, – кажуть розсудливі, – і таких, як Путін, аристократ Трамп усе життя їсть на сніданок, обід і вечерю. Він його скоро з'їсть. Тому що Путін – це міль, попелиця й окурок".
Батько аристократа з 10 років працював помічником м'ясника, у молодості брав участь у сходках ку-клукс-клану, потім зайнявся бізнесом, створив свою бізнес-імперію, його неодноразово обвинувачували в шахрайстві. Може, ви нарешті загуглите, що означає слово "аристократ"?
Окурок став президентом ядерної держави в 47 років. Трамп старший, і в цей час розвивав ринок нерухомості й конкурси краси. На окурку на момент його приходу до влади вже крові було, як на жучці – бліх. За спиною – ФСБ, КДБ, Штазі-х...язі, організована злочинність. Він із крові й почав своє сходження. А в аристократа Трампа в цей час була нерухомість, краса й укладка феном.
Чверть століття окурок при владі. І за чверть століття він перетворив свою гігантську країну, яка після Єльцина намагалася втриматися на демократичних рейках, на тоталітарну нікчемність. Повністю підпорядкував собі Білорусь, відгриз шматок Грузії, установив там проросійську владу, облаштував Чечню, вліз у Сирію, підставивши Асаду всі руки, нагнув світ у ХХI столітті так, що вся архітектура безпеки полетіла до свиней собачих. І грошей в окурка стільки, що він може Маску й Трампу позичити. На Марс і спа-салон.
Та для Трампа Путін – кумир, бог, чарівник і красава. Йому така безмежна влада й могутність не снилися у найпрекрасніших снах. І у Трампа, для якого світ ділиться на сильних і слабких, лузерів і переможців, начальників світу і терпил, є чотири роки, щоб максимально припасти до красави й нагнути світ так, щоб усі побачили небо в алмазах. І в'їхати на цих діамантових конях в історію. Цей виродок так уявляє собі велич. А що робити з Україною, він не уявляє. Він узагалі не уявляє, що таке Україна і чого Путін на ній так зациклилися, і думає якось швидко порішати, щоб зайнятися вже світовою величчю. У нього не тільки немає бодай трохи розумного плану (а єдиний розумний план – допомагати Україні в битві з Путіним), він не знає, що завтра бовкне, візьмемо ікс, ні, краще візьмемо ігрек. І рідкісноземельні метали. І повну дупу огірків.
Коли політики й дипломати тримають марку і не називають Трампа дебілом, це зрозуміло, політес, усі справи, ноблес оближ. Ви кого обманюєте, розсудливі? Скажіть уже прямо, що вам подобається Трамп, бо він гарний аристократ і має багато грошей. Зараз він уже звинувачує Україну в розв'язанні війни, але, мабуть, треба почекати до завтра. Або післязавтра. Бо все не так однозначно. І не забувати, що в усьому винен Байден, Обама, папа римський і дід Пихто.
Джерело: Юлия Пятецкая / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора