На 91-му році життя померла людина, чиї слова переживуть її як урок

Вирок ідеологу.

Є смерті, які розділяють, а є ті, що оголюють.

На 91-му році життя помер Зорій Балаян. Померла людина, чиї слова й ідеї переживуть її не як спадок, а як попередження, щоб більше таке не повторювалося.

Щоб зрозуміти масштаб трагедії, яку пережили народи Азербайджану й Вірменії завдяки таким негідникам, як Зорій Балаян, іноді потрібно звернутися до вже пережитого людством досвіду.

У XX столітті світ зіткнувся з фігурою Йозефа Геббельса – людиною, яка не тримала зброї в руках, але уможливила її масове застосування. Його сила була в іншому: він перетворював ненависть на норму, навіював, що "ворог" не вартий співчуття, і крок за кроком підводив суспільство до думки, що насильство над ним – це допустимо.

Важливо пам'ятати: катастрофи починаються не з пострілів, вони починаються з тексту, промови, ідеї.

Минули десятиліття, і, здавалося, що урок нацистської Німеччини засвоєний. Але історія повторилася вже на іншому просторі, з іншими іменами, але за тією самою логікою.

Карабаський конфлікт став трагедією не лише через політику й розпад систем. Він став трагедією тому, що знову знайшлися ті, хто почав говорити мовою поділу. Хтось почав переконувати, що твій сусід – це твій ворог, і що співіснування з ним неможливе, і що конфлікт неминучий.

І в цій системі координат Зорій Балаян став однією з найголовніших постатей.

Його тексти, його риторика, ідеї для багатьох стали не просто думкою, а виправданням. Виправданням ворожнечі. Виправданням жорстокості. Виправданням війни.

Механізм був той самий, як і десятиліття тому: спочатку було слово, потім у хід пішло переконання, потім – тотальна ненависть, й у фіналі вже пролилася кров.

Це і є найстрашніша паралель між Геббельсом і Зорієм Балаяном. Не в масштабах і не в історичному контексті, а в самій природі впливу. Коли ідеологія позбавляє людину здатності бачити в іншій людині таку саму людину.

Дві карабаські війни – це підсумок не тільки політичних рішень. Це підсумок ідей, які довго й наполегливо втовкмачували у свідомість людей. І як результат – десятки тисяч загиблих, тисячі зниклих безвісти. Мільйони біженців.

Це і є ціна слів таких негідників у людській подобі, як Геббельс і Зорій Балаян.

Є речі, про які не можна сперечатися: розпалювання ненависті завжди веде до трагедії, і ті, хто займається цим, відповідальні, навіть якщо вони ніколи не були на полі бою.

Йозеф Геббельс колись показав світові, як слово може зруйнувати людяність.

Зорій Балаян та історія двох карабаських воєн між Азербайджаном і Вірменією продемонстрували, що цей урок нацистської Німеччини забули й знову повторили.

Зорій Балаян дожив до тієї миті, коли наслідки його ідей стали очевидні всім. Це рідкісний випадок, коли ідеолог бачить результат своїх безглуздих ідей за життя, і цей результат для нього став справжнім вироком. Він на власні очі побачив, як президент Азербайджану поставив прапор у Ханкенді й Шуші, він побачив парад переможців, він побачив "Нюрнберзький процес" над сепаратистами в Баку й тільки після цього він помер.

І цей підсумок – не лише перемога Азербайджану над Вірменією, але це також руїни, біль і тиша на місці зруйнованих доль.

Цей текст – не спроба переписати історію, а навпаки, спроба нагадати просту річ, зрозумілу і в Баку, і в Єревані: ненависть, посіяна словом, не знає кордонів, вона не вибирає національності, вона вбиває всіх.

Жодні гасла не воскресили загиблих. Жодні книжки не повернули домівок біженцям. Жодна "ідея" не виправдала зруйнованих доль. Залишилася тільки ціна, і вона виявилася жахливою.

Цей текст – не про смерть однієї людини. Це нагадування живим про те, що розпалювати ненависть легко, виправдовувати її ще легше, але розплачуватися за неї будуть не автори, а народи, і тому вирок тут один: слово, перетворене на зброю, – такий самий злочин, як і постріл.

І рано чи пізно за нього доведеться відповідати перед судом історії. Як кажуть на сході: "Хто сіє вітер, збирає бурю".

Джерело: Ramis Yunus / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора