Російська окупаційна влада знищує кримськотатарський народ. Це справжній геноцид, явище масштабу Голокосту чи Голодомору G

Для більшості українських політиків питання Криму не в пріоритеті, адже населення півострова не голосує на виборах, уважає політик, екс-віце-прем'єр-міністр України Роман Безсмертний.

Повернення Криму: три необхідні кроки.

Чи повернеться Крим до України? Історичний досвід свідчить, що це можливо і навіть неминуче: після 40 років Німеччина об’єдналася та змогла стати успішною. Але для досягнення успіху на цьому шляху Україна має діяти вже зараз.

Часто за питанням відновлення територіальної цілісності України, зокрема повернення Криму, ми забуваємо про важливіший аспект – права кримськотатарського народу, корінної нації півострова. Кримські татари становлять меншість населення Криму, але не можна позбавити їх права визначати, у яких стосунках їм бути з Україною, Росією та світом.

Сьогодні російська окупаційна влада свідомо знищує кримськотатарський народ. Це справжній геноцид, це явище масштабу Голокосту чи Голодомору. Тому першочергове завдання для України та всієї світової спільноти щодо Криму – забезпечити право корінної нації на самовизначення. Також це унікальний шанс для України виступити як суб’єкт, а не об’єкт міжнародної політики, запропонувавши свій шлях мирного вирішення кримського питання.

Серед експертів поширеною є позиція, що для України може спрацювати саме "німецький сценарій". Тобто достатньо бути успішними, як у радянські часи Західна Німеччина у порівнянні зі Східною (комуністичною), і Крим повернеться сам. На жаль, ця думка є хибною. Російська пропаганда нав’язала більшості кримчан міф про "повернення додому". Заради цього "дому" вони готові терпіти будь-які злидні. Нам знадобиться ще довгий час, щоб переконати їх у тому, що насправді "додому" означає "в Україну".

Як сказав під час нещодавньої публічної дискусії у Києві професор Стенфорду, колишній посол США у Росії Майкл Макфол, лише ті, хто добре знає Крим, можуть запропонувати рішення щодо його реінтеграції. Я обізнаний із ситуацією у Криму ще із середини 1990-х років і переконаний, що єдиним можливим шляхом є вирішення конфлікту у площині міжнародного права, але всі рішення мають обговорюватися та прийматися за участі представників кримськотатарської спільноти.

На мою думку, ключовими для успішної реінтеграції Криму мають стати три кроки. Вони повинні бути ініційовані Україною та реалізовані у співпраці зі світовим співтовариством.

Перший крок – внесення до української Конституції норми, яка вводить у правове поле таке поняття, як "кримськотатарська автономія", бо як титульна нація вона має на це право.

Оскільки у структурі населення півострова кримські татари – це меншість, конституційно має бути закріплене їхнє обов’язкове пропорційне представництво в органах державної влади. Але їх частка може бути більшою, ніж відсоток у структурі населення.

Заради досягнення балансу інтересів можливе запровадження для основних спільнот – кримських татар, українців та росіян – права взаємного вето.

Другий крок – демілітаризація Криму. Як військовий об’єкт він завжди приносив Росії геополітичні та економічні збитки через його невигідне географічне розташування. Він завжди був радше "яблуком розбрату", подразником для стратегічних супротивників, аніж реальним форпостом. Історія вже неодноразово це доводила: коли Росія, відступаючи, топила свій флот, руйнувала майже всю військову інфраструктуру.

Найліпша доля для Криму – цілковита демілітаризація. Лише об’єднані зусилля світового співтовариства у вигляді санкцій та тиску на Росію на інших зовнішньополітичних фронтах можуть змусити її піти на компроміс у цьому питанні. Росія вже готує шляхи відступу. У світі сьогодні почала формуватися "цивілізаційна коаліція", і злагоджені дії її країн-членів можуть змусити навіть путінський режим піти на поступки.

Третій крок – встановлення суверенітету Криму під протекторатом України та Росії за участю третьої сторони, якою могла б стати, наприклад, Туреччина як впливовий геополітичний гравець регіону. При застосуванні такої моделі суверенітет території забезпечується неподільним статусом на основі рівності держав – учасниць угоди.

Подібні рішення не є чимось новим у світовій практиці, встановлення суверенітету спірних територій у такий спосіб застосовувалося в Європі як засіб запобігання тривалим військовим конфліктам ще з раннього середньовіччя. Успішним історичним прикладом є Андорра, неуспішним – Кіпр.

Серед інших заходів – дозвіл на подвійне громадянство для мешканців півострова та три рівноправні офіційні мови. Для вирішення можливих економічних конфліктів між сторонами угоди можливе запровадження вільної економічної зони.

Багато хто вважає, що питання Криму неможливо вирішити до зміни влади у Росії. Я переконаний, що цей процес необхідно починати вже зараз. Кожен день зволікання – це руйнування окупаційною владою життів кримських татар та українців Криму. Проте ми маємо розуміти, що реалізація такого сценарію забере чимало часу.

Питання Криму – не тільки політичне, а ще й моральне, ціннісне та цивілізаційне. На жаль, для більшості українських політиків воно сьогодні не в пріоритеті, адже населення півострова не голосує на українських виборах, а кримські татари становлять мізерний відсоток виборців в Україні. Тому якщо ми й надалі будемо мислити винятково категоріями наступних виборів, то ризикуємо втратити Крим назавжди, залишаючись об’єктом, а не суб’єктом міжнародної політики.

 Джерело: "ГОРДОН"