Трамп після переконливої перемоги на виборах є останньою людиною, яка буде дивитися на Путіна з повагою

Зміни неминучі у війні Росії проти України, оскільки нова адміністрація Трампа незабаром опиниться на своїх посадах. Усе, що робить зараз Володимир Путін, включно з погрозами ядерних ударів, сигналізує про його очікування неминучого тиску з боку Вашингтона, спрямованого на припинення бойових дій.

Ця зміна давно назріла. Політика "контрольованої ескалації" адміністрації Байдена щодо військової допомоги загнала війну в затяжний глухий кут.

Путін не має ілюзій щодо обраного президента Дональда Трампа. Він знає, що, на відміну від Байдена, Трамп не буде покладатися на заздалегідь установлені червоні лінії. Він не зробить себе передбачуваним, надавши Москві простір для маневру. Трамп і його команда зовнішньої політики будуть значно складнішим викликом для Путіна.

Тому ми можемо очікувати, що Путін піде на поступки й надішле примирювальні повідомлення після цього етапу ескалації. Він може навіть погодитися на якусь форму припинення вогню, щоб продемонструвати добру волю новій адміністрації.

У світлі таких подій украй важливо вивчити російську схему припинення вогню, від конфліктів у Грузії та Чечні в 1990-х роках до Сирії та України після 2014 року. Росія часто використовує "припинення вогню" для перегрупування сил, ослаблення свого противника й підготовки до сильнішого наступу. Справжнє припинення вогню буде надзвичайно складним досягненням і потребуватиме ретельного нагляду з боку США та їхніх союзників.

Важливо уникати повторення помилок Мінських угод, під час укладання яких європейські лідери на чолі з тодішньою канцлеркою Меркель настільки прагнули угоди, що погодилися на недосконалу домовленість. Це зрештою перетворилося на катастрофу, кульмінацією якої стало повномасштабне вторгнення 2022 року.

Навіть якщо Путін погодиться на тривале припинення вогню, він, безсумнівно, активізує зусилля щодо усунення президента Володимира Зеленського. Хоча демократичні уряди, звісно, змінюються із часом, Україна не перебуває в типовому виборчому циклі. За нинішніх обставин крах правління Зеленського майже напевно призведе до краху України як незалежної держави.

Те, чого Росія не змогла досягти у воєнний спосіб, вона спробує дістати за допомогою гібридної війни. Тут досвід Грузії є попередженням.

2008 року Путін вторгся у Грузію. Але через наш спротив і непохитну підтримку США російські війська зупинили неподалік нашої столиці, і вони не змогли досягти своєї заявленої мети – моєї публічної страти.

Розчарований, Путін запитав грузинських журналістів на пресконференції: "Коли ваші наступні вибори?" – і ескалував свою гібридну кампанію, щоб усунути мою адміністрацію від влади. Він інвестував значні кошти у пропаганду й дестабілізацію. На жаль, адміністрація Обами розглядала наш уряд як перешкоду для своєї політики "перезавантаження Росії".

Коли мільярдер Бідзіна Іванішвілі, російський олігарх із міцними зв'язками з Москвою, кинув виклик моїй партії на виборах, Вашингтон заплющив очі на його масовий підкуп голосів і маніпулювання виборами.

Ми мирно передали владу лідеру, який вирішив закріпитися назавжди, про що свідчить відверте шахрайство на наступних парламентських виборах. Попри засудження цих порушень, адміністрація Байдена повільно вводила фінансові санкції проти Іванішвілі, підриваючи довіру до себе.

За словами американських чиновників, це підбадьорює режим, який зірвав європейську інтеграцію Грузії, установив зв'язки з Китаєм, залицявся до Ірану і тепер тісно співпрацює з російською розвідкою.

Цей проросійський режим не тільки ув'язнив мене за політично мотивованими обвинуваченнями, але тепер планує притягнути мене до відповідальності за протидію вторгненню Росії – крок, явно призначений для залякування президента Зеленського. Крім того, режим ухвалив закон про "іноземних агентів", натхненний тактикою Москви щодо придушення інакодумства.

Хоча Грузія є значущою для впливу США в регіоні через своє стратегічне розташування та історію як історія успіху реформ, вона блідне порівняно з глобальною катастрофою, яку спричинить захоплення України Росією.

Якщо Росія встановить лідера, схожого на Іванішвілі, в Україні, країна стане стартовим майданчиком для подальшої агресії проти Європи. Ще мільйони українців утекли б, перевантажуючи ресурси Європи, США та Канади. Що ще гірше, Росія могла б змусити сотні тисяч загартованих у боях українців приєднатися до своїх воєнних зусиль проти Польщі, країн Балтії та за їхніми межами.

Ці ризики не означають, що Україна має зупинити свій демократичний процес. Однак вибори можуть відбутися лише після того, як буде вжито заходів для запобігання втручанню Росії.

Простих рішень не існує. Ми стикаємося з віссю зла, яка розглядає цей конфлікт як війну не проти України, а проти США й Заходу загалом. Зрештою, це битва Путіна проти Трампа.

Я особисто знаю президента Трампа і завжди заперечував теорії про "російську змову". Трамп, особливо після своїх переконливих перемог на виборах, є останньою людиною, яка буде дивитися на Путіна з повагою. Оскільки я також мав справу з Путіним, знаю, що Трамп є надзвичайно незручним противником для нього. Це надає США сильну позицію у протистоянні з Росією, яка занурена у виснажливу війну.

Якщо нова адміністрація повністю скористається перевагами Америки, я вважаю, що є реальна можливість досягти миру через силу.

Джерело: Mikheil Saakashvili / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора