Є небезпека, що фільм про Лобановського можуть зняти у РФ із руки Кремля, щоб "потролити" українців G

Кінематографісти України в боргу перед Валерієм Лобановським. Ігрові фільми високого професійного рівня про героїв спорту увійшли в історію світового кінематографа і мали серйозний бокс-офіс (касові збори). У їхньому виробництві активно брали участь митці топ-класу.

Що коїться у світі?

Одну з найкращих, на мій погляд, психологічних кінодрам "Проклятий Юнайтед" про парадоксальну долю англійського футбольного тренера Браяна Клафа починав знімати всесвітньо відомий режисер, лауреат "Оскара" й інших відомих премій Стівен Фрірз (фільми "Небезпечні зв'язки", "Кидали", "Королева", "Шері" тощо). Але завершив стрічку інший "оскароносець" Том Гупер (фільми "Знедолені", "Король говорить" та інші).

У чому я бачу потенційну фору фільмів про героїв спорту в порівнянні з іншими темами? Спорт, як жодна інша сфера життя суспільства, не рахуючи найстрашнішої війни, дарує спочатку (!) своїм творцям величезний шанс – драматургічний конфлікт як основу сюжету. В усіх інших випадках конфлікт треба писати, а тут його вже визначено: вийшли на поле дві команди, на ринг двоє боксерів, і буде поєдинок – одні приречені на перемогу, інші – на поразку. Творцям залишилася лише "дрібничка" – грамотно і високохудожньо розвинути такий собі подарунок долі – драматургічний конфлікт.

Фільми про спорт можна робити на благо суспільству, а можна і на зло. Режисерка, заодно й актриса, фотохудожниця зі світовим ім'ям Лені Ріфеншталь зняла знаковий фільм "Олімпія" про Олімпійські ігри 1936 року в Берліні, фільм, який досі Міжнародний олімпійський комітет (МОК) визнає найкращою картиною про спорт. Однак стрічку було зроблено на замовлення Гітлера і Геббельса, і досі не вщухають суперечки: чого в ній більше – уславлення краси спорту чи ідей нацизму.

Протягом останніх років у РФ за особистою вказівкою Путіна як держзамовлення зроблено ігрові фільми "Легенда №17", "Рух угору", "Тренер", "Лід", "Лев Яшин. Воротар моєї мрії". Безперечно, ці фільми режисерськи зняті класно, буквально за лекалами Голлівуду. Тому і касові збори різко перевищують витрати на виробництво стрічок. Але важливіший ідейний посил, а він простий як дерево: "Ми росіяни, ми крутіші за всіх!" Можливо, основна частка касового успіху навіть не в рівні режисури, а в тому, що такий девіз до душі горезвісним 86% населення РФ. Мабуть, тому це держзамовлення, зокрема, поспішив продюсувати відомий шовініст Микита Михалков.

Що коїться в Україні?

Для початку поставимо запитання: представника якого виду спорту вибрати героєм майбутнього фільму? Наша країна багата на чемпіонів і рекордсменів світового рівня. Ті самі гімнасти Шахлін і Астахова, легкоатлети Борзов і Бубка, гандбольний тренер Турчин та інші. Але, як не без тонкої іронії помічено на плакаті в редакції одного відомого ЗМІ нашої країни, "в Україні є два види спорту – футбол і... всі інші". Гірко, але справедливо.

Вітчизняний футбол обдарував нас визнаними у світі іменами. Далеко не кожна країна виховала одразу трьох володарів "Золотого м'яча" (трофей найкращого футболіста континенту в сезоні): Олега Блохіна, Ігоря Бєланова, Андрія Шевченка. Попереду України лише Німеччина та Італія (по п'ять лауреатів призу), Англія та Франція (по чотири). Нарівні з нами Нідерланди й Португалія. Зовсім не соромно бути в такій компанії.

І все ж, гадаю, зі мною погодиться багато хто, головною кандидатурою для фільму має бути Валерій Васильович Лобановський. Чому? Валерій Васильович – переможець як спортсмен, як наставник, як новатор, як психолог. Безперечно, на такі характеристики в нашій країні заслуговує не така вже велика кількість людей.

Ігрове або неігрове кіно про Лобановського?

За багато десятиліть від початку 60-х років ХХ століття і донині документалісти створили вже цілу "Лобаніаду" – приблизно півтора десятка стрічок, де Валерій Васильович або головний герой, або один із героїв. Сам грішив, знімав "Галактику "Динамо", "75 хвилин із Валерієм Лобановським" тощо. Ось і відповідь на запитання.

Фільм або серіал?

У чому перспективність якісного односерійного чи двосерійного фільму? Умілі творці здатні вибрати найменший період діяльності героя – тиждень, навіть один день. І через цей проміжок показати все його життя. У цьому, напевно, і проявляється мистецтво – у малому показати велике. Для інших героїв це, можливо, і правильно. Але не у випадку з Лобановським. Кожен період його життя цікавий, кожен насичений драматургічними колізіями, іноді кумедними, але частіше – ледь не трагічними. І це стосується не тільки футболу, але й інших сфер життя.

Спортивна біографія ВВЛ величезна – вона загалом охоплює чотири епохи:

• Лобановський – дитина, підліток. Його сім'я, його оточення в юні роки. Лобан – футболіст. Радість перемог і гіркота поразок. Лобановський і його непрості стосунки з тренерами – Ошенковим, Соловйовим, Масловим;
• Лобановський – тренер-початківець і його спільний тріумф у тандемі з Олегом Базилевичем 1975 року. Те "Динамо" – "Команда зірок";
• Лобановський – визнаний у світі наставник та його тріумфи з київською командою 1986 року та збірної СРСР 1988 року, "Динамо" – 86 – уже "Команда-зірка";
• повернення Лобановського в Україну після роботи за кордоном. Тріумф "Динамо" у 1998–1999 роках. Останні дні.

Екран має показати аудиторії портрет не тільки героя, але й країни, навіть двох країн – СРСР і незалежної України, щоб уважний глядач відчув дух різних епох. Хочеться зробити не тільки серйозний байопік, але й показати "повітря" часу в рідних герою Києві та Україні. Один розумний продюсер, вислухавши такі тези, із висоти свого досвіду чітко визначив кількість серій – 12. Довіримося професіоналу.

Замість епілогу

Основним інвестором має стати рідна держава. Це справа совісті можновладців та й усього нашого суспільства. А якщо приєднаються інвестори, то їм честь і хвала. Адже є ще небезпека, що ігровий фільм про Лобановського можуть зняти у РФ із руки Кремля, щоб "потролити" нас: мовляв, українці не вміють цінувати те, чим славна історія. Формально цього не заборониш – більшу частину своїх досягнень Валерій Васильович завоював у радянські часи, зокрема, саме він був головним тренером збірної СРСР на "зоряному" для неї Євро 1988. Лобановський – особистість державного масштабу.

Джерело: "ГОРДОН"