Тренерський корпус – одна з основних больових точок українського футболу
Українські футбольні вболівальники, на відміну від фанатів "Ліверпуля", не завжди готові терпіти незадовільні результати своїх команд, зазначив заслужений журналіст України Семен Случевський.
Лише лінивий не пише останнім часом: український футбол у кризі! Лають усіх динамівців, "гірників", та й інших теж. Єдина надія на збірну.
Одна з основних больових точок, на яких наголошують автори – чи то професіонали футболу, чи то вболівальники, – наш тренерський корпус. Чого тільки не прочитаєш – і про "динамівські серця" (і це не в плюс!), і про скромний бекграунд, а також не наймолодший вік нинішнього наставника "Шахтаря" португальця Луїша Каштру, і про стрімкий калейдоскоп звільнень та призначень коучів інших клубів...
Що таке справжній тренер? Це, мабуть, людина, яка органічно поєднує в собі чималий пакет необхідних рис – насамперед, грамотного тактика і стратега, селекціонера, психолога. Лобановські й Базилевичі – особистості штучні. Кого взяти за приклад?
Із зарубіжних клубів я вболіваю за "Ліверпуль", і зовсім не через його славну історію. Звісно, я не міг бачити трансляції матчів "червоних" часів великих тренерів Білла Шенклі та Боба Пейслі – їх просто на нашому ТБ не показували. Але вже матчі другої половини 80-х – початку 90-х (часи коучів Джо Фегана, Кенні Далгліша, Грема Сунесса), на відміну від молодших наших "уболівак" "Лівера", пам'ятаю.
Поворотним моментом у моєму сприйнятті "Ліверпуля", його вболівальників, найбільш разючого міста (міста романтичних піратів 18-го століття з улюблених з дитинства пригодницьких романів на зразок "Спадкоємець із Калькутти", міста The Beatles!) став березень 1995 року, коли я вперше поїхав кореспондентом "Футбольного огляду" в Ліверпуль. Точніше, у сусідній та "ненависний" Манчестер. Із конкретною метою – узяти інтерв'ю в тогочасної зірки МЮ Андрія Канчельскіса. Але відрядження ми підгадали точно під знамените "північно-західне дербі" між "Лівером" та МЮ, і якраз у Ліверпулі.
Мене просто вразило ставлення тамтешніх "уболівак", як вони збиралися на стадіоні години за дві до стартового свистка, збиралися сім'ями, одразу три покоління (дідусі з бабусями, їхніми дітьми та їхніми онуками). У них було щире передчуття свята.
Пізніше вже бував там на поєдинках наших команд: команда Лобановського боролася з дружиною Жерара Ульє. Окрема повага і симпатія Стіві Джеррарду...
Нині нова епоха – епоха Юргена Клоппа, на якого я "запав" ще в Дортмунді. Не відразу він вивів "червоних" на найвищий рівень, не відразу. Але терпіння вистачило і йому, і футболістам, і "вболівакам", і його начальникам. Мимоволі порівнюєш "їхнє й наше", і міцно замислюєшся...
Щойно в Мілані відбулася церемонія вручення нагород за версією ФІФА. Нагороду найкращого наставника року здобув головний тренер "Ліверпуля" Юрген Клопп. Це правильно, це справедливо. Давайте познайомимося з цим ефективним профі і позитивною людиною ближче, почитаємо його власні міркування про роботу в "Ліверпулі".
Отже, Юрген від першої особи: "Я намагався створити в роздягальні команди атмосферу того, що ми реально зможемо чогось добитися. Нам не потрібно було відразу міняти склад за допомогою трансферів. Я не прихильник постійних переходів, моя мета – зробити своїх гравців кращими. У футболі є два шляхи розвитку. Перший полягає в придбанні сильних футболістів, а другий – у тренуваннях. Так, потрібні гравці світового класу, і якщо вони не такі вже зараз, то в них має бути потенціал, і наше завдання – зробити з них гравців світового класу. Думаю, ми в "Ліверпулі" намагалися діяти саме за цим принципом, і він спрацював!"
Джерело: "ГОРДОН"