Президент Сирії їде до Путіна. Неприємно? Так. Але не поспішайте "кидатися капцями"

На завтра запланований візит президента Сирії Ахмеда аш-Шараа до Москви для зустрічі з Владіміром Путіним. Це буде другий офіційний візит аш-Шараа до Москви після повалення режиму Башара Асада наприкінці 2024 року. Нагадаю, перша зустріч лідерів у Кремлі відбулася 15 жовтня 2025 року.

Повідомляють, що ймовірний порядок денний містить обговорення статусу російських баз (Тартус і Хмеймім) на тлі нових реалій, ролі Росії як посередника в інтеграції курдських сил (SDF) у державні структури, а також питання постачання енергоносіїв, зерна й залучення російських інвестицій в інфраструктуру. Під час попереднього візиту аш-Шараа вже порушував питання видачі Башара Асада для суду в Сирії, очікується, що ця тема знову буде на столі.

Неприємно? Так. Але не поспішайте "кидатися капцями". Візит відбувається на тлі значних військових успіхів сирійської армії, яка повернула контроль над провінціями Ракка і Дейр-ез-Зор, а також частинами провінцій Хасеке й Алеппо, що раніше контролювалися курдами. За запитом Дамаска Росія вже евакуює свою базу в Камишли, практично втративши "очі й вуха" на перетині кордонів трьох ключових держав регіону.

Давайте порівняємо атмосферу першого візиту із завтрашнім і подивимося, що змінилося. На відміну від першої зустрічі, де тон переговорів був ознайомчим і ґречним, завтрашній візит видається суто прагматичним. Мова не про "дружбу", а про конкретні умови виведення росіян із внутрішніх баз (як-от Камишли) й ціни на зерно. Тема Асада тепер використовується як важіль: Дамаск може призупинити вимогу екстрадиції в обмін на економічні поступки РФ.

Якщо в жовтні аш-Шараа обіцяв "поважати старі договори", щоб не провокувати РФ на підтримку залишків режиму, то зараз ми бачимо їхню ревізію: Сирія вже почала витісняти РФ із дрібних об'єктів. На порядку денному – перегляд умов оренди Тартуса і Хмейміма на користь суверенітету Дамаска. Раніше Дамаск просив Москву про допомогу в переговорах з Ізраїлем і щодо інтеграції SDF, проте зараз такої гострої потреби немає. У жовтні перед Дамаском стояло завдання легітимації – потрібно було показати світові, що Кремль визнав нову владу. Тепер цю проблему розв'язано, і Дамаску потрібні низькі ціни на пшеницю й чіткий графік згортання російської військової присутності там, де вона заважає.

Те, що Дамаск залишається залежним від Москви, – не таємниця. Сирія споживає близько 4 млн тонн пшениці на рік, а виробляє лише 1 млн тонн. У 2025 році обсяги постачання зерна з Росії стабілізувалися на рівні 1,2–1,5 млн тонн на рік. Для Дамаска це питання соціальної стабільності, для Москви – головний важіль впливу. За всіма іншими позиціями (енергоносії, озброєння) вплив Росії радикально зменшився. До прикладу, постачання нових систем озброєнь майже припинено. Основний фокус – сервісне обслуговування вже наявної техніки радянського/російського зразка, якою користується армія аш-Шараа.

Те саме стосується й інвестицій. До 2024 року Росія заявляла про плани на суму понад $20 млрд, але більшість із них залишилися на папері. Спільні проєкти – видобуток фосфатів біля Пальміри, інвестиції в газові родовища на шельфі – практично заморожені.

Для України це позитив. Чим більше Дамаск вимагає суверенітету, тим менше в Росії залишається можливостей використовувати Сирію як базу для своїх операцій (зокрема в Африці) і як ринок для вкраденого українського зерна. Окрім того, відкриваються непогані можливості для Києва – збільшення нашої частки на продовольчому ринку Сирії. І заділ уже є: у січні 2025 року було запущено програму Grain from Ukraine для Сирії (перша партія – 500 тонн борошна), а у другій половині 2025 року Україна офіційно відновила вивезення зерна до Сирії в обсязі 94,4 тис. тонн.

Джерело: Igor Semyvolos / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора