Наша делегація у ТКГ не погодилася на вимоги РФ визнати ОРДЛО стороною конфлікту. У питаннях Донбасу ми керуємося своїми інтересами

Усі обговорюють повідомлення Associated Press про тиск США на Київ з метою дати ОРДЛО "часткову автономію". Не думаю, що Вашингтон наважиться на такий крок з огляду на ймовірні наслідки у вигляді внутрішньополітичної дестабілізації в Україні, які можуть дати Путіну привід для дій "а-ля 2014".

Тим паче, що проблема мінських перемовин не в "особливому статусі" (його можна тлумачити і з користю для України), який, мабуть, мають на увазі під терміном "часткова автономія", а в тому, що немає з ким вести перемовини про нього. Росія не визнає себе стороною конфлікту, а Київ не може погодитися на діалог із маріонетками Москви з "республік", оскільки це призведе до того, що через ОРДЛО Росія керуватиме Україною. І США це розуміють.

Водночас я вважаю, що сама поява в американському ЗМІ повідомлення про тиск США на Київ із метою часткового задоволення вимог Кремля спричинила загострення на фронті та різку зміну тональності поведінки російської сторони у ТКГ.

Пояснюю. 8 грудня відбулося засідання ТКГ, на якому приблизно протягом восьми годин обговорювали можливість повернення до режиму припинення вогню. Зазначу: уперше за півтора року моєї участі у ТКГ обговорювали надзвичайно дипломатично, без хамства та істерик із російського боку. РФ явно хотіла показати себе конструктивною та миролюбною.

Україна запропонувала повернутися до дотримання режиму тиші без жодних умов. Зі свого боку "представники ОРДЛО" від Росії припинення ними вбивств людей поставили в залежність від виконання Києвом трьох вимог Москви. Головна з них – визнання ОРДЛО стороною конфлікту завдяки їхній легітимізації у складі СЦКК та ведення прямої взаємодії з ними без посередництва ОБСЄ.

Звісно, ми не могли погодитися на це, але, припускаючи, що після перемовин Байдена з Путіним у Москви теоретично може з'явитися політична воля зупинити конфронтацію хоча б на якийсь період, ми запропонували підготувати компромісний варіант заяви ТКГ про прихильність сторін до відновлення режиму тиші.

Якби в Москві справді хотіли припинити стрілянину, то такий текст давав би змогу це зробити. Принаймні в липні 2020 року такі самі формулювання зупинили статистику смертей майже на пів року.

Домовилися, що якщо всіх влаштовує наш проєкт заяви, то наступного дня збираємо позачергову ТКГ та приймаємо її.

Особливих надій не було, тож я здивувався, коли ТКГ екстрено зібрали вчора (9 грудня) увечері. Адже домовленість була, що позачергове засідання проводять, якщо текст усіх влаштовує, тобто для його ухвалення. Потрібно враховувати і той факт, що ТКГ скликали за кілька годин перед телефонними перемовинами президентів Зеленського і Байдена. Тобто Москва хотіла щось продемонструвати Байдену. Була надія, що миролюбність.

Але інтрига виявилася недовгою. Російська сторона жорстко змінила свою позицію та безпрецедентно грубо тиснула на Україну з метою зафіксувати документально, що сторонами у СЦКК є Київ та ОРДЛО. Водночас ніхто й не приховував, що саме це є головною метою, а не припинення вбивств та відновлення режиму тиші. Паралельно посилилася конфронтація на фронті.

Я думаю, це прямий наслідок повідомлення в Associated Press. Адже, за логікою РФ, якщо "Вашингтон тисне" на Київ, то чому не посилити тиск і з боку Москви, щоб спільними зусиллями дотиснути Україну до "автономії Донбасу"? А якщо це не виходить – подумали, мабуть, у Кремлі – то нехай Байден дізнається перед самими перемовинами із Зеленським, що Київ не погоджується на "діалог із Донбасом", а отже, "не хоче миру".

Ось така дешева вистава на тлі смертей… Я запитую в наших військових: "У нас гинуть люди, тому ми зацікавлені в реальному перемир'ї. А в них що, люди не гинуть, ми що, вогню у відповідь не ведемо? Чому вони не зацікавлені зупинити стрілянину?" – "Гинуть, але не ті, хто сидить за столом перемовин, тому їм однаково..."

Ну і про американський тиск: сам факт того, що наша делегація вчора, незважаючи на всі ці геополітичні аспекти, не погодилася на задоволення вимог Росії, якраз і свідчить про те, що ніхто не диктує нам, із ким і про що домовлятися щодо долі Донбасу. А якщо й намагаються диктувати, то ми (принаймні поки що) керуємося все-таки своїми інтересами.

Джерело: Сергей Гармаш / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора