Україні необхідно порушити питання про виключення РФ із Дунайської комісії G

У зовнішній політиці, як і в інших сферах, ніхто за нас нашої ж роботи не виконає.

Воєнна агресія Російської Федерації проти України постійно має бути на порядку денному міжнародних організацій, двосторонніх і багатосторонніх переговорів, міжнародних форумів і світових ЗМІ.

Україні необхідно порушити питання про виключення Російської Федерації з Дунайської комісії, членами якої, згідно з Конвенцією про режим судноплавства на Дунаї від 1948 року, можуть бути тільки "представники придунайських країн".

Дунайська комісія – міжнародна міжурядова організація, заснована Конвенцією про режим судноплавства на Дунаї, яку підписали в Белграді 18 серпня 1948 року. Підписали придунайські країни: Болгарія, Угорщина, Румунія, СРСР, УРСР, Чехословаччина і Югославія.

Конвенція, що набула чинності 11 травня 1949 року, встановлює статус судноплавної частини Дунаю як міжнародної європейської магістралі для громадян і товарів усіх держав на основі рівності щодо портових і навігаційних зборів та інших умов торгового судноплавства від німецького міста Ульм до гирла Дунаю з виходом до Чорного моря.

Придунайські держави зберігали суверенні права і право юрисдикції у своїх внутрішніх територіальних водах. Одночасно вони гарантували охорону інтересів міжнародної торгівлі та культурних зв'язків на Дунаї. Військовим судам непридунайських країн плавання по Дунаю забороняли.

У 1949-му відповідно до ст. 5 конвенції було створено Дунайську комісію. У 1960 році до цієї конвенції приєдналася Австрія. Унаслдок розпаду держав членами комісії стали Молдова, Словаччина (замінила Чехословаччину) і Сербія (замінила Югославію). У 1998 році до конвенції приєдналася Німеччина. Усі названі учасники комісії є придунайськими державами, відповідно до ст. 44 конвенції, які мають береги по Дунаю.

Після розпаду СРСР Росія, представлена послом РФ в Угорщині, намагалася порушити питання про долю офіційної Москви в Дунайській комісії як держави – продовжувача СРСР.

Позиція української делегації на сесіях комітету з підготовки дипломатичної конференції щодо співпраці на Дунаї, яку я очолював до 1996-го, полягала в тому, що у Росії немає особливого статусу "продовжувача СРСР". Так, Російська Федерація є правонаступницею СРСР, утім, як і всі колишні республіки Радянського Союзу, які заявили про такий статус.

Крім того, питання про участь непридунайських держав у комісії, яка встановлює правила судноплавства по Дунаю, потрібно розглядати стосовно паритетного надання придунайським державам режиму судноплавства у внутрішніх водах непридунайської держави. А головне, що ст. 44 конвенції чітко встановлює правові критерії можливості участі в роботі комісії, а саме наявність у держави берега або берегів Дунаю. Саме цей пункт унеможливлює участь у комісії Росії.

Позицію делегації України підтримала більшість країн – учасниць конвенції, що робило неможливим вирішення питання про участь Росії в роботі Дунайської комісії як повноправного члена. Така ситуація зберігалася з моменту розпаду СРСР аж до 1997 року.

Але 97-го, незрозуміло як і на якій підставі, Росія все-таки стала учасницею Дунайської комісії. Треба визнати, що в низці ухвалення неординарних рішень і документів ця подія стала найнешкідливішою з погляду наслідків. Однак після цього було ухвалено й інші рішення, вельми сумнівні щодо правової логіки та захисту національних інтересів України.

Наприклад:

• угода від 28 травня 1997 року про статус і умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України. На підставі цієї угоди в обмін на погашення боргів за газ (який завжди був головним бізнесом) Україна передала Росії не тільки частину власного флоту, але й критичну інфраструктуру й озброєння. До того ж співвідношення українського і російського флотів змінилося з 50% – 50% на 18,3% – 81,7% відповідно. Змінилося, очевидно, не на користь України;
• договір між Україною і РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 року, який від початку не відповідав національним інтересам України. З урахуванням того, що в України протяжність берегової лінії в Азовському морі значно більша, ніж у Росії, відповідно до Конвенції ООН про морське право 1982 року (яку ратифікували як Росія, так і Україна без згаданого договору), за Україною закріплювали значно більшу частину акваторії і континентального шельфу Азовського моря. Такий правовий режим закріплював би за Україною більшу частину моря для вилову риби і більшу частину континентального шельфу для видобування корисних копалин. І це не кажучи вже про закріплення 12-мильної зони територіальних вод та інші питання, безпосередньо пов'язані з безпекою;
• цілком зрозуміло, із якою метою Росія ще до воєнного нападу на Україну впродовж багатьох років наполягала на будівництві Керченського мосту. Тому зобов'язання про фінансування його будівництва коштом українського бюджету, яке взяв на себе уряд Януковича під час засідання російсько-української міждержавної комісії в грудні 2013-го, вже не потребує коментарів. Утім, як і Харківські угоди.

Причини ухвалення рішень, які не відповідають національним інтересам, прості: прибуток від бізнесу та корупційних схем за участю представників іноземної держави плюс частина політичної еліти України сподівається на підтримку Росії в різноманітних формах, але з єдиною метою – утримання влади. Усі ці факти повинні знайти свою оцінку.

У будь-якому разі не пізно виправляти те, що ще можна виправити. Зокрема те, що участь РФ у Дунайській комісії суперечить положенням конвенції 1948 року про режим судноплавства на Дунаї. Плюс у зв'язку з російською воєнною агресією та окупацією Криму й окремих районів Донецької та Луганської областей Україна повинна порушити питання про скликання позачергової сесії Дунайської комісії для розгляду питання про виключення Росії.

Тепер про механізм реалізації. Згідно з процедурними правилами, Дунайська комісія щорічно проводить дві чергові сесії. Позачергову сесію скликає голова за рішенням комісії або якщо три чи більше членів комісії вимагатимуть скликання такої сесії. Повідомлення про скликання позачергової сесії та її попередній порядок потрібно передати членам комісії принаймні за 10 днів до відкриття цієї сесії.

Попередній порядок денний чергової сесії складають на підставі вказівок попередньої чергової сесії та заяв членів комісії, якщо ці заяви надійдуть у комісію не менше ніж за місяць до дати відкриття сесії. Кожний член комісії може не менше ніж за три дні до дати відкриття сесії вимагати включення до порядку денного додаткових питань.

Отже, питання виключення Росія можна розв’язати якнайшвидше як на черговій, так і на позачерговій сесії. Будь-які рішення, що суперечать положенням конвенції, є недійсними ipso facto (через сам факт). Рішення комісії ухвалюють більшістю голосів. З урахуванням того, що з 10 членів комісії (не враховуючи Росію) шість є членами НАТО, Австрія – членом ЄС, а Україна і Молдова – державами, території яких окупувала РФ, питання виключення або скасування рішення про ухвалення, яке суперечило положенням конвенції, є суто питанням волі й бажання, наполегливості та професіоналізму.

Джерело: "ГОРДОН"