Стримати емоції в українських політичних реаліях складно. Але кожен журналіст має визначитися – або професія, або пропаганда

Не всі політики і штабісти вміють програвати. Не всім вдається стримати емоції. Але чому частина журналістів в Україні у виборі між стандартами професії і власними політичними симпатіями демонстративно вибирають політику? При цьому публічно принижують "не таких" виборців, "не таких" журналістів, атакують громадянські права інших і практикують риторику ненависті.

Шановні колеги! Професія журналіста має певні стандарти, згадайте про це. Об'єктивність і незаангажованість, робота в інтересах аудиторії, чесний пошук правди – серед базових правил. Звичайно, публіцистика і блогерство передбачають право на власну точку зору, але грубе нав'язування власних політичних поглядів чи симпатій до конкретного кандидата – це антижурналістика.

Не можу зрозуміти журналістів, які у Facebook роблять спеціальні пости про підтримку Петра Порошенка і закликають голосувати за нього. (Це стосується і кожного з інших 38 учасників нинішніх перегонів). Я поважаю право громадян голосувати за Петра Порошенка. Так само, як я поважаю право громадян підтримувати Володимира Зеленського. Але. Специфіка журналістської професії накладає на нас обмеження – або нам аудиторія довіряє як професійним журналістам, або сприймає як ангажованих прихильників того чи іншого політика.

До всього, частина журналістів, визначившись зі своїм кандидатом, починає цькувати прихильників іншого. Для таких колег десь у теорії залишився термін "мова ворожнечі" або кейс про радіо Руанди, в ефірі якого противників влади називали тарганами, "не таких" громадян позбавляли людських рис. Пізніше міжнародний трибунал назвав цю радіостанцію "Радіо геноциду".

Звичайно, стримати емоції в українських політичних реаліях складно. Але журналіст має визначитися – або професія, або пропаганда.

Нижче – цитати українських журналістів та медіа-експертів, які за останню добу не стримували своїх емоцій. І в найгірших традиціях великої частини нинішнього політикуму чіпляли ярлики на більшість українців, яких не переконала практикована цими авторами "журналістика".

"Виборці Зеленського, безумовно, не дуже схильні до глибокодумності. Ну це суто технічний факт, його легко довести... Простий урок – якщо тобі потрібна не міцна невелика групка, а кількісна більшість, не нехтуй дурнями..." (В.Т., головний редактор, щоденна відвідуваність сайта – 35 тис. читачів).

"Під половину, якщо не більше, дорослого населення країни виявилося саме населенням території, а не громадянами" (В.Г., ведучий національного телеканала).

"Окрім емоцій із приводу дегенеративного вибору критичних 30% українців, часто зустрічається згадка про слабку інформаційну політику..." (Т.Ч., колишній журналіст, політолог).

"Третина країни зомбі?" (С.Є., медіа-експерт).

"Ці люди зрадили свою армію, яка їх захищає. Фактично дезавуювали Майдан, життя героїв Небесної сотні. Ці люди живуть із нами поруч, і їх критично багато" (А.М., заступник гендиректора телеканала).

"Ми стаємо мавпою з гранатою" (О.Ж., медіа-експерт).

"Для двох третин жителів країни вибори під час війни – це тільки для того, щоб підісрати шоколадному баризі? Ну що сказати. Підісрали, безперечно. Років сто ще відгикуватися буде. На зло Порошенку про...бемо країну" (Аркадій Бабченко).

"Шалений результат Зеленського – вирок нинішній системі. І вирок цей, на жаль, виносять люди з пам'яттю рибки гуппі" (З.К., журналістка, блогер).

Джерело: Sergiy Tomilenko / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора