Протистояти російській пропаганді можна і потрібно. Для початку – чим-небудь відрізняючись від неї G

Коли мої київські друзі у деякому збентеженнів переслали мені відповідь, яку мені дали в українській "Линии обороны", я вирішив спочатку, за порадою Остапа, плюнути слиною: у любій батьківщині читав про себе і не таке.

Але мені сказали, що "Линия обороны" ця – дуже авторитетний, читаний ресурс, створений для протистояння російській пропаганді. І тут я задумався. Адже люди, які писали це, – мої колеги?

Смішно.

Ну, якщо колеги, поговорімо про професію. Саме про неї.

Я не торкаюся тут власне питання, яке так обурило цих "колег", про перейменування проспекту генерала Ватутіна на проспект гауптмана Шухевича. Право народу самому вибирати для себе моральні орієнтири зовсім непорушне, і ніхто не має права йому вказувати – тут ви абсолютно маєте рацію (колеги).

Але ніщо не заважає і навколишнім народам, зібравшись у гурток, чесати ріпу, дивуючися, а також відчувати і більш гострі почуття: гнів, наприклад.

Сказане, насамперед, стосується, зрозуміло, моєї країни, яка досягла успіху в оспівуванні вбивць, але і будь-якої іншої країни стосується теж. 

Ідеться, однак, не про це, а про стиль полеміки. Той самий, який "важливіший від предмету полеміки" (Г. Померанц).

І ось тут виходить не просто смішно, а смішно майже безпрецедентно. Бо пониження від колишнього "Віктора Анатолійовича" до "Віті" я зазнаю ще в заголовку тексту; у процесі його стаю тимчасово підвищений до "Віктора", але з утратою правопису в прізвищі, а під кінець, без зайвих віньєток, дістаю запрошення "погребти в табло".

У проміжку між цими стилістичними гірками безіменний автор (який згадує себе водночас без усякого редакційного "ми", у першій особі) навалює купу агресивної нісенітниці, спростовувати яку, саме з огляду на стилістику, абсолютно неможливо, бо спростовувати можна тези, а від ненависті можна тільки відступитися.

І відповідаю я зараз – не на безглузді звинувачення на свою адресу (спасибі Батьківщині і Путіну, останні два десятиліття дещо придубили мою шкіру): річ, як не смішно, у тому самому моєму бажанні у разі змоги протистояти російській пропаганді.

Яка досягла небувалого успіху в розпалюванні смертельної ворожнечі між Росією і Україною – і знайшла собі в цьому занятті несподіваних союзників на українській території!

"Линия обороны", безумовно, союзник Кремля, хоча, через невігластво і не усвідомлює собі цього. Вона гасить пожежу бензином, називаючи це "контрпропагандою".

Але тисячу разів має рацію філософ Григорій Померанц: стиль полеміки важливіший від предмету полеміки!

І кардинальна різниця в історичних оцінках – справжня дрібниця на тлі разючої стильової єдності українських і російських пропагандистів. А мерзенний стиль "Линии обороны", треба зауважити, абсолютно збігається із наймерзеннішим "ватним" стилем найгірших російських ресурсів – вторує йому, як інь яню.

Декларованого на сайті "захисту інтересів України" в цьому не більше, ніж захисту російських інтересів у якій-небудь, прости господи, "Комсомольской правде": той самий галімий сором, та сама відверта ксенофобія. Брати по стилю, вони не відрізняються на загальній дорозі в пекло.

А протистояти російській пропаганді можна і потрібно.

Для початку – чим-небудь відрізняючись від неї. Інтелігентністю, скажімо.

Коректністю в поданні фактів, неприпустимістю підробки, відсутністю хамства щодо опонента, умінням його чути. Повагою до істини.

Ось тоді можна і поговорити про Шухевича, не побоюючись за табло.

P.S. Пояснюю на всяк випадок, спеціально для тупих і провокаторів: вищесказане не скасовує моєї оцінки російської агресії в Україні як ганьби і злочинів.

Джерело: "ГОРДОН"