Із мундіалем Путін вже переміг. Захід, розмяклий до рівня непристойності, виявився нездатним на виразні колективні реакції

Ще раз, повільно. Ну, поки не почалося, спробую ще раз. Тільки ви мене відразу не бийте, гаразд? Дослухайте – і спробуйте заперечити. Та цур – цього разу обійдемося без істерик із приводу мого єврейства, зоологічної русофобії, морального падіння і легендарної продажності – інакше як-небудь спробуйте, гаразд? На рівні мозку.

Для початку, як завжди, – парою аксіом визначмо сітку координат, щоби розмова взагалі мала сенс. Перша і головна: батьківщина не тотожна адміністрації. Вона не тотожна їй ніде і ніколи, і прогалини є навіть у Норвегії; у випадках адміністрації нелегітимної, злочинної і безконтрольної інтереси батьківщини і владної групи розходяться під кутом 180 градусів (див. випадки Гітлера, Пол Пота, Туркменбаші, династії Кімів etc).

Бажати поразки Гітлера – нормальне бажання німецького патріота (не плутати зі співробітником Гестапо). Зміцнювати владу Гітлера – значить, бажати подальших нещасть батьківщині і навколишнім народам. Погодилися з цим – чи є заперечення?
Якщо погодилися – розпочинаємо порівняльний аналіз.

Адміністрація Росії сьогодні – адміністрація нелегітимна, злочинна і безконтрольна. За всіма головними показниками – індексом корупції, свободи слова, соціальними гарантіями – ми перебуваємо в цей момент у компанії країн з глибоко азіатським політичним устроєм.

Влада всередині давно узурпована і є де-факто поліцейським режимом, хоча і прикрашена формальними демократичними інститутами. Сперечатися про те, чи є Державна дума вільним парламентом, а відомство [генерального прокурора РФ Юрія] Чайки – органом нагляду за законністю, вибачте. (Усіх, хто хоче про це посперечатися, попрошу вийти із залу, із нормальними – продовжимо).

Отже, усередині в нас – класичний "режим" (його так звана "підтримка" населенням значення для ідентифікації не має – куди ж воно дінеться, населення? На те він і режим; див. приклади вище).

Зовні – анексовано кілька територій у суміжних державах (юридичне прикриття анексії теж не є предметом для дебатів: Австрія Гітлера, країни Балтії за Сталіна і Кувейт Саддама було приєднано в повній відповідності до юриспруденції, чи не правда?).

Продовжімо низку аксіом-нагадувань. Ще ніколи в історії країна з узурпованою особисто владою, країна-агресор, яка протиставляла себе всім, не вигравала у світу на тривалій історичній дистанції. Усе це переможне божевілля завжди і скрізь закінчувалося погано. Іноді це супроводжувалося світовими війнами, іноді обходилося просто деградацією та/або розпадом, але жодного разу не сталося нічого доброго.

Звідси з чистотої формули виводимо: будь-яке зміцнення злочинної адміністрації, будь-яке накопичення її піарного ресурсу, подальше зростання її влади і можливостей – пряма загроза для батьківщини! Не тільки для неї, зрозуміло, але в першу чергу – саме для неї. Бажати шкоди і поразки такій адміністрації – обов'язок патріота.

Як ви вже, можливо, здогадалися, я про мундіаль. Я обожнюю футбол і дивлюся ці мундіалі з 1962 року. Моє життя у ці літні дні розписане наперед і проходить переважно на дивані. Я вболівальник "Спартака" і мені важко бажати поразки Черчесову. Але доводиться.

Я, мабуть, за французів повболіваю або за англійців, і знаєте чому? Тому що жодна перемога французької збірної не дасть Макрону можливості узурпувати владу. Тому що Терезі Мей не світить ні пункту зайвого рейтингу в разі успіху Кейна і Ко. Так у них влаштовано, у "ліберастів". В англійсько-французькому разі футбол – це лише футбол. Гра.

А в наших нехитрих широтах кожен забитий м'ячик або закинута шайба стають черговим шприцом ейфорії, вміло введеним у вену і без того очманілому населенню. Путін негайно і вміло відпіариться наповну, як піарився ще в дні тенісних перемог Кафельникова (у нашого лідера – величезний досвід приходу в роздягальні в годину перемог і зникнення взагалі звідусіль в години поразок).

Утім, з цим мундіалем він вже переміг. Захід, із часів Тетчер і Рейгана розмяклий до рівня повної непристойності, виявився нездатним на виразні колективні реакції. На жаль, ми живемо в такому дивовижному, надзвичайно політкоректному світі, де Мессі не дозволено зіграти в Єрусалимі, зате Салаху можна обійматися з Кадировим.

Ще не розпочавшись, мундіаль 2018 року вже служить зміцненню путінської влади. Сам факт приїзду мільйонів уболівальників, увесь цей веселий міжнародний карнавал – перемога Путіна, і він, будьте спокійні, наповну наростить на цьому рейтинг, щоб ще впевненіше, ніж раніше, творити потім жорстоке беззаконня.

Та, власне, він і чекати не буде. Сенцов. Нехай це ім'я супроводжує вас у ці дивовижні святкові дні, як хустка Фріди.

Сенцов. У ціну олімпійського Берліна–1936 увійшли Ковентрі і Хатинь, писав я чотири роки тому, застерігаючи від ейфорії в дні відкриття сочинської Олімпіади. У ціну вже сочинської Олімпіади – незабаром після того тексту – увійшли і багато тисяч загиблих на Донбасі, і малайзійський "Боїнг"...

Є бажання перевіряти закономірності далі? – ну, вперед. Футбольне свято починається. "О спорте, ти – світ", ага, а як же. Поговоримо через рік, звіримо враження з тими, хто залишиться в живих.

Джерело: Виктор Шендерович / Facebook