Чому менеджери, яких ФДМ призначає без конкурсу, навряд чи відповідатимуть за доведення держактивів до банкрутства G

Нобелівський лауреат у сфері економіки Мілтон Фрідман пише: "Є жорсткі межі для того блага, яке держава може зробити для економіки, але немає практично жодних обмежень для шкоди, якої вона може завдати".

Він на 100% має рацію. І не просто в контексті розмови про світову економіку. Він ніби говорить про Україну.

Ця цитата – про активи, які є державними за своїм статусом. Про шкоду, якої завдають некомпетентні рішення чиновників. Зокрема і про "Запорізький титано-магнієвий комбінат", яким зараз, за волею кількох держчиновників, керують випадкові люди, котрі руйнують завод.

На моє переконання, сьогодні дуже багатьма державними активами (за дуже рідкісним винятком) керують люди, які завдають цим компаніям шкоди.

І немає жодних обмежень для шкоди, якої завдає ця нова генерація директорів. Карт-бланш від голови Фонду держмайна Сенниченка в нинішній системі координат є абсолютною індульгенцією для гендиректорів – тимчасових правителів чинити на ввірених їм підприємствах що завгодно.

Давайте просто проаналізуємо, як той самий ФДМ сьогодні призначає директорів на десятки й сотні підшефних компаній? Ви побачите, що все частіше цих людей беруть із вулиці. Якщо раніше ми бачили справжні конкурси й у списку кандидатів могли виявити ексспівробітників McKinsey, Bain, PWC, BCG та інших, то зараз – усе простіше. Конкурсів просто не проводять. Призначення відбуваються без залучення світових кадрових агентств, без урахування досвіду та кваліфікації цих нових управлінців.

Погоджуся, що виходець зі знаменитої компанії зі світовим ім'ям або людина, яка пройшла відкритий чесний конкурс, – це ще не гарантія результату її роботи. Але можна сказати, що конкурс точно є запобіжником, що ті самі керівники ФДМ, або члени Кабміну, або інші представники влади не зможуть так легко пропхати своїх "любих друзів" на керівні позиції. "Друзі" просто не пройдуть відкритий конкурс. Щонайменше, під час прозорого конкурсу випадкових людей закидають шапками ті самі журналісти або експерти галузей.

До речі, ще одна цікава штука – наглядові ради. Наприклад, дивно, що головою наглядової ради Одеського припортового заводу є голова ФДМ Дмитро Сенниченко. Мало повноважень нагляду та контролю за процесами на ОПЗ із посади голови Фонду держмайна? І з чого б це голова Фонду держмайна одноосібно вирішив, що саме він – найкращий голова наглядової ради для ОПЗ?

Але вся ця історія не про Сенниченка. І не про нинішнього тимчасового гендиректора ЗТМК Сергія Лубеннікова, який, діставши владу на комбінаті з рук Дмитра Сенниченка, сьогодні знищує завод.

Це історія про те, як на посадах керівників різних держактивів опинилося так багато випадкових і некомпетентних людей.

І про те, що держпідприємствами (або компаніями з істотною державною часткою) найчастіше керують украй неефективно.

Чому так відбувається? Для мене відповідь очевидна.

Перше, ці менеджери ухвалюють рішення безоглядно на ймовірні наслідки. Якщо директор не впорався, або просто загробили підприємство, йому нічого не буде. Йому все зійде з рук, якщо, наприклад, унаслідок його дій завод зупиниться, закрився, а людей – викинули на вулицю.

Для управлінців, призначених за блатом, досі не створено нормальної системи оцінювання результатів їхньої роботи. ФДМ, наприклад, не створив системи головних показників ефективності (KPI), на підставі яких оцінюють підсумки роботи підприємства і самого менеджера.

Друге, проблема не тільки в тому, що на керівних посадах у держпідприємствах опиняються випадкові люди. Багато хто з них – тимчасові виконавці за своїм мисленням. Такі "управлінці", як нинішній тимчасовий глава ЗТМК Лубенніков, розуміють, що щойно нинішнього голову ФДМ знімуть, вони дуже швидко злетять із посади. Стратегія таких керівників – не підняти підприємства, не створити робочі місця, не підвищити ефективність виробництва, а максимально хапнути на короткій дистанції.

Я не здивуюся, якщо за деякий час ми дізнаємося, що багато активів, убитих такими "талановитими" менеджерами, так і не буде продано під час приватизації. Тому що до моменту, коли їх виставлять на аукціон, вони будуть банкротами. Це ще держава муситиме доплачувати інвесторам за те, щоб їх просто забрали.

Джерело: "ГОРДОН"