Стратегія НАТО змінилася з "удару у відповідь" на "удар на випередження", а у воєнних операціях замість акценту на "миротворчих місіях" тепер "примус до миру"

Переворот у європейській системі безпеки.

Днями взяв участь у важливій дискусії у змішаному онлайн- і офлайн-режимі про майбутнє європейської безпеки, організованій одним із провідних європейських аналітичних центрів за правилом Чатем-хаусу. Це правило передбачає, що все, що висловлено під час дискусії, можна цитувати, але при цьому не називати джерела. У такий спосіб досягається режим максимальної відвертості. Бо у таких заходах беруть участь відомі відставні політики та глибоко поінформовані західні експерти, які мають доступ до дуже розмаїтих джерел інформації. Але це правило не забороняє робити узагальнення дискусій:

1. У Європі відбувається "коперніканський переворот в озброєнні" – коли застосування армії сприймається не як другорядний аргумент у політичних баталіях, а навпаки – стає основою для серйозних політичних рішень. Відповідно, Європа тепер інтенсивно озброюється. Із миролюбного ситого континенту Європа пришвидшено стає військовою потугою. Тому, наприклад, відповідь на запитання: "Чи застосує НАТО ст. 5 Статуту, якщо Росія увійде на територію країн Балтики?" – звучить тепер так: "Дивлячись, коли увійде. Якщо ще рік тому – сумнівно, що ст. 5 спрацювала б. А якщо увійде за рік, то НАТО дасть гідну відсіч".

2. Те, що це не порожні слова, свідчить і характер військових навчань і тренінгів НАТО в ЄС. По-перше, більшість сценаріїв навчань будується навколо варіантів застосування ст. 5 у разі нападу ззовні (читай, Росії). Ці навчання відбуваються, фактично, щомісяця й у них бере участь на порядки більше військовослужбовців, ніж роки три тому.

3. Важливим елементом стратегії НАТО стала концепція "удару на випередження" (preemptive strike), тоді як раніше основою воєнної стратегії був "удар у відповідь". Зараз НАТО готується до того, щоб удар на випередження став звичним сценарієм.

4. Так само змінюється характер зовнішніх воєнних операцій, до яких готуються в НАТО, – замість акценту на "миротворчих місіях" (peacekeeping operations) тепер наголос робиться на "примусі до миру" (peace enforcement), що передбачає значно ширший масштаб застосування військової сили. Причому згода РБ ООН на такі операції сприймається як опція, а не як обов’язкова умова.

5. Створення європейської армії вважається утопією. Поки головна потуга – НАТО. Але в Європі вже про всяк випадок всерйоз проробляються сценарії: що треба робити, якщо США раптом відмежуються від проблем європейської безпеки. Перспектива обрання Трампа всерйоз турбує політичний істеблішмент. Так от, відповіддю на це має бути пряма військова співпраця європейських країн – достатня, аби захистити себе навіть без допомоги США. Якщо так мислити далі, то перспектива створення європейської армії може видатися і не такою вже й утопією.

6. Основою майбутньої європейської безпеки бачиться вісь Франція – Німеччина – Польща. Франція – завдяки ядерній зброї, Німеччина – виробничим потужностям, Польща – завдяки безпрецедентній програмі переозброєння, у результаті якої Польща стає першою сухопутною армією серед країн ЄС. Як іронічно зазначив польський учасник дискусії своєму німецькому колезі: "У нас уже більше німецьких танків, ніж у самій Німеччині!"

7. Міжнародні безпекові організації (насамперед РБ ООН) скандально помруть, якщо не змінять принципу консенсусу, який дозволяє Росії блокувати їхню роботу. Такі організації мають шанс лише тоді, коли проведуть масштабні внутрішні реформи.

8. Глобальний Південь – проблема, але цей південь неоднорідний. Стратегічний для світової безпеки субрегіон – країни Південної Азії. Вплив Африки і навіть Південної Америки не становить викликів для міжнародної безпеки. Є певні надії на Індію, яка може стати одним з інструментів стримування Китаю.

Загалом, у традиційно консервативній Європі зараз очікуються масштабні зміни. Нічого не буде так, як було до війни в Україні. І система безпеки теж буде новою.

Джерело: Sergiy Taran / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора