У 1990 році з виробництва сталі ми йшли практично нарівні з Китаєм, сьогодні – програємо йому у 30 разів G

У 1990 році з виробництва сталі ми йшли практично нарівні з Китаєм. Сьогодні програємо йому більше ніж у 30 разів! Індію обганяли у три рази, сьогодні відстаємо в чотири. Навіть Росія, яка отримує надприбутки від нафти, повністю зберегла свої обсяги виробництва, а ми впали в два рази.

Біда в тому, що це не помилки менеджменту, не зміна світової кон'юнктури – відмова від індустрії поступово стає в Україні державною філософією. Увійшло в моду самопринизливе порівняння України з компанією Apple. Мовляв, подивіться, у Apple виручка $216 мільярдів, а в України лише 28 мільярдів.

Почнімо з того, що порівняння не коректне. Якщо вже порівнювати виручку Apple, то із ВВП України, а не з державним бюджетом. Із тим, що зробила країна, а не з тим, скільки становлять витрати на її управління. Нехай і в цьому разі ми отримаємо баланс "не на нашу користь" – 216 мільярдів у Apple проти 90 в України.

Але якщо вже порівнювати, то до кінця. Знаєте, скільки співробітників у Apple? 116 тисяч! По-моєму, це найкраща відповідь на запитання: "Чи зможе IT-індустрія витягнути з кризи українську економіку?" Ні, не зможе.

Я зараз займаюся найважливішим проектом – запуском металургійного комбінату в Кам'янському, який простоює з кінця березня. Отже, тільки Каменському для нормального життя потрібно приблизно стільки робочих місць, скільки загалом є в Apple. Перезапустим комбінат – збережемо 10 тисяч робочих місць. IT-індустрії, щоб створити стільки робочих місць в Кам'янському, знадобився б не один десяток років. А людям потрібна робота просто зараз.

Коли я борюся за сталеву галузь України, мене деякі звинувачують у зайвому "консерватизмі" – мовляв, на дворі 21-ше століття, яка металургія – потрібні нові Uber і Amazon. Але у мене є відповідь – ми не можемо відразу перестрибнути з четвертого технологічного укладу в шостий. У нас у країні 45 мільйонів людей, і ми не Apple – ми не можемо їх "звільнити" і взяти на роботу інших. Ми – Україна – і відповідальні за кожного із цих 45 мільйонів.

Uber – це добре і зручно. Але водій Uber приїжджає по вас не на віртуальному, а на цілком реальному автомобілі, зробленому зі сталі. Везе вас із побудованого з використанням сталі офісу в побудовану з тієї самої сталі квартиру. І тому не дивно, що всі світові прогнози показують – попит на сталь продовжить стійко зростати протягом найближчих десятиліть.

Що нам потрібно, аби не лише не продовжувати втрачати нашу сталеву галузь, але й відродити її, забезпечити стійке зростання і створення нових робочих місць? По-перше, зусилля держави, державне замовлення для сталеливарників. Нам потрібні нові залізні дороги, аеропорти, бетонні траси.

Далі – нормальні закони про захист інвестицій, щоб наші капіталісти, нарешті, змогли вкластися в модернізацію та енергоефективність сталевого виробництва, почали освоювати нову, затребувану на світовому ринку продукцію. І загалом – зростання ділової ініціативи, яка дасть змогу рости внутрішньому попиту.

З виробництва сталі ми сьогодні на 10-му місці у світі. Але абсолютно необхідно опинитися на такому самому місці і за споживанням сталі. Сьогодні наш внутрішній ринок споживає лише десяту частину від виробленої сталі. А це означає, що ми більше не будуємо кораблів, не виробляємо важкого обладнання, у глибокій кризі будівництво.

І ось – остання новина: Євросоюз планує ввести проти України антидемпінгові мита на сталь. Не від гарного життя ми намагаємося збути у Європу задешево працю сотень тисяч наших сталеварів. Особисто я мрію про той день, коли наші металурги зможуть просто тут, в Україні, бачити плоди своєї праці – нові залізниці, кораблі, хмарочоси. Мрію і наближаю, як можу.

Джерело: "ГОРДОН"