Головним страхом у Росії залишається ФСБ. Але рано чи пізно ФСБ має зіткнутися з новими армійськими (Суровікін, Пригожин, Кадиров)

Чи буде війна між російським ФСБ та армійськими?

Російське суспільство проковтнуло мобілізацію. І знову занурилося у звичний для себе одобрямс. Усе це до болю нагадує казку, коли дракон вимагає в містян 10 дівчат, містяни цих дівчат дають і далі кажуть: "Фух, можна спокійно жити рік до наступного приходу дракона". Думку, що дракон може прийти позапланово, росіяни відкидають: "Прийде – будемо думати, що робити".

Пересічний росіянин боїться мітингів, влади і втрати величі. Але найбільше він боїться рефлексії в тому значенні, яке цьому слову надають психоаналітики. Вибираючи між смертю і рефлексією, він вибере смерть.

Перший і дуже негативний підсумок мобілізації: росіяни готові проковтнути і другу, і третю хвилі. Агресивна меншість (10–13%) перемогла аморфну більшість. Паралельно із цим населення дуже хоче, щоб сталося чудо і все чарівним чином повернулося до "нормальності до 24 лютого". Їхня віра зараз – не в себе, а в чудо, яке зробить хтось.

Другий висновок, про який я вже писав: Путін перетворюється і буде далі все більше перетворюватися з альфа-самця на колективного Путіна. Тільки якщо місяць тому цей колективний Путін опирався на дві милиці: Ковальчука (разом із Кирієнком) та Патрушева, то тепер стараннями (страхами) самого Путіна цей колективний Путін розширився Собяніним, Кадировим, Пригожиним і частково Мішустіним.

Форма правління цього колективного Путіна сьогодні – це не політбюро, як комусь здається, а семибоярщина. Башти Кремля – це корпорації, які воюють одна з одною. Тільки раніше вони мали беззаперечного арбітра. А тепер цей арбітр стомився бігати по полю, і гравці дозволяють собі фолити там, де їм захочеться.

Кращий тому приклад: Пригожин, який подає в суд на петербурзького губернатора Бєглова, стає "смотрящим" за регіоном і паралельно будує нову партійну структуру, судячи з усього, в обхід Кирієнка, який мав би це контролювати.

Усе це не робить поки слабшою державу. Це робить слабшим Путіна як арбітра. Він потрібен їм усім як символ, але роль Путіна, судячи з усього, буде все більше зменшуватися з часом.

Отже, ми маємо два паралельні треки: населення повернулося до звичного стану і хоче, щоб за нього все вирішували, а еліти взяли в облогу Путіна і починають воювати між собою. Поки складно сказати, до чого призведе ця війна: усі ще бояться усвідомити, що Путін уже не той.

Поки головним жахом залишається ФСБ. Але якщо тенденції будуть продовжуватися, рано чи пізно ФСБ має зіткнутися з новими армійськими (Суровікін, Пригожин, Кадиров). Власне, від цього зіткнення і буде залежати майбутнє російських еліт. Чим швидше почнеться війна, тим краще для нас. Якщо цієї війни не настане, Росія буде зміцнюватися у своєму тоталітаризмі, а відтак, матиме ресурс для подальшої війни з Україною.

Джерело: Vadym Denysenko / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора