Сучасні реалії вираження думок і поширення інформації в інтернеті все частіше стають предметом судового розгляду

"Репутація – це те, що говорять про вас за вашою спиною".

Едгар Вотсон Гоу

Сучасні реалії вільного вираження думок, переконань, поширення інформації в інтернеті все частіше стають предметом судового розгляду.

Одним з основних принципів функціонування демократичного суспільства є свобода слова, поглядів, переконань. Виходячи із цього, оціночні судження value judgement (висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій; докладніше дивіться ч. 2 ст. 30 закону України "Про інформацію") не підлягають спростуванню або підтвердженню. Тобто нікого не можна судити за його власні цінності.

Особливої уваги потребують межі допустимої оціночності таких суджень (наклеп, образа, ксенофобські висловлювання тощо) та межі форми висловлювання, які висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію.

Станом на сьогоднішній день судова практика в категорії справ про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації досить неоднозначна і багата на яскраві приклади.

Неоднозначні судження викликає оцінка судами гіперпосилань, які ведуть на інший сайт, де розміщена недостовірна інформація, а також перепости з інших сайтів. Господарський суд Києва в одній зі справ не побачив у перепості з іншого вебсайта поширення інформації, оскільки до того вона вже була доведена до необмеженого кола осіб, які мали вільний доступ до вебсайта першого відповідача. Суд зобов’язав лише першого відповідача спростувати інформацію, але відмовив у позові до трьох інших відповідачів.

Ключовими аспектами у процесі судового розгляду є фіксація спірної інформації та встановлення кола належних відповідачів по справі: поширювача спірної інформації та власника джерела (власника доменного ім’я), на якому була поширена спірна інформація...

Під діловою репутацією юридичної чи фізичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, є така інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із ч. 2 ст. 30 закону України "Про інформацію", оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Відповідно до ст. 17 закону України "Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини" Європейська конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

Ст. 10 конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані. Свобода слова передбачає використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних. При дотриманні умов параграфа 2 ст. 10 конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на "інформацію" та "ідеї", які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які обурюють, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає демократичного суспільства.

Європейський суд із прав людини у п. 41 рішення від 8 липня 1986 року у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначив, що "свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи". За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Джерело: vasyl-ryabchenko.com

Опубліковано з особистого дозволу автора