Наші військові тримають фронт в умовах страшної переваги Росії в артилерії, це деморалізує. Приїзд західної зброї сильно підніме їхній бойовий дух

Друге дихання нашої війни.

Скоро вже буде чотири місяці війни, і ключовий синдром цього часу – втома. Я бачу її повсюдно. Виснажені солдати, які з перших днів на фронті. Виснажені волонтери, які вже видихнулися ресурсами та силами. Зрештою, виснажене саме суспільство, яке все більше починає психологічно закриватися від війни.

Економічні проблеми починають витісняти проблеми війни з першого місця. За чотири місяці майже спустошені запаси бізнесу та громадян. Люди починають шукати засоби для існування, і тут дуже мало опцій для них. Роботи практично немає, гуманітарна допомога працює не всюди, і ще й серйозно зменшується. Ціни ростуть у космос, вартість пального потягне за собою ціну на більшість продуктів. На цьому тлі з Європи повернулося майже 5 млн наших громадян, виснажених складними умовами життя там і майже нічого, окрім житла, не отримуючи додатково тут.

Виснажені від війни і наші закордонні партнери. Ні, вони не воювали і не страждали. Але війна позначається на їхніх економіках, і новини про війну дедалі більше їх втомлюють. Свіже опитування в ЄС показало, що 35% хочуть миру якнайшвидше, і тільки 22% хочуть справедливості будь-якою ціною. На цьому тлі взагалі катастрофічно виглядають німецькі настрої: 83% [німців] виступають за діалог із Путіним, а 68% не підтримують критику Шольца за затримку озброєння для нас. Це багато що пояснює.

Утома, на жаль, – це не ефемерне поняття, а дуже реальне за своїми наслідками. Утомлені солдати не можуть безкінечно утримувати населені пункти під килимовими бомбардуваннями. Утомлені волонтери не можуть забезпечити солдатів, які постійно чекають на цю допомогу. Утомлені громадяни менш готові підтримувати боротьбу. Утомлені європейці починають придумувати "Мінськ-3". Утома зараз стає нашим великим ворогом, на рівні з окупантом.

Війна буде довгою, і ми не можемо дозволити собі втому вже на четвертому місяці. У нас немає вибору: ми можемо тільки перемогти. Тому треба вже щось робити, щоб подолати сьогоднішню втому і майбутню.

1. Друге дихання фронту.

Сьогодні наш фронт може отримати друге дихання завдяки двом речам. Перше – це західне озброєння. На жаль, за останні два місяці тут більше розмов, аніж реальних дій. Наші хлопці тримають фронт за умов страшної переваги супротивника в артилерії. І це їх дуже деморалізує. Тому що хороший воїн справді мало що може зробити проти килимових бомбардувань. Тож приїзд західної техніки підніме сильно бойовий дух. Я вірю, що все це станеться, оскільки Захід довго запрягає, але надійно їде.

По-друге, це нова хвиля добровольців. Я великий противник роздачі повісток біля басейнів чи метро. Хоча я постійно звертав увагу, що це матиме негативні наслідки – не дослухалися. У результаті сьогодні це призводить до появи відмовників на фронті. І це теж дуже деморалізує. Тому що ті, хто воює, мають ще тепер воювати і за того, хто відмовився. Найкращими воїнами, безперечно, є добровольці. І ми маємо організувати нову хвилю добровольців на фронт. Як?

Інформаційна мобілізація. Потрібна потужна хвиля про наших героїв і їхні успіхи. Дуже бракує такої інформації про хлопців, які підбили багато танків, брали в полон орків, відбивали атаки, а їх сотні. Герої мають поїхати в турне Україною, виступати в кожному місті, зустрічатися з молоддю тощо. Їхня звитяга, безперечно, мотивує багатьох піти з ними. І тоді на фронт знову прибуде велика кількість мотивованих солдатів.

Ще один важливий напрям – масове навчання військової справи. Сьогодні всі, хто підлягають призову, але не мобілізовані, мають проходити базові курси. У всіх областях має запрацювати масова система базового навчання, розрахована на сотні тисяч людей. Це згуртовує дух нації, дозволяє мотивувати нових бійців і головне – мінімально їх підготувати. Багато людей стримують свій порив на війну саме через брак базових навичок і розуміння війни.

2. Друге дихання волонтерів.

Коштів більше не стане, і волонтерів більше не стане. Скоріше,  стане менше. Це даність. Чи можна із цим щось поробити? Так. Це розширення мережі волонтерів з України на всі країни-партнери. У Європі та США гігантський волонтерський рух, там це частина культури. Тисячі їхніх організацій необхідно горизонтальним способом з'єднати з нашими. Вони можуть допомагати з гуманітарною допомогою, автомобілями, відновленням житла тощо. Чи можуть вони допомагати армії? Так! Там сотні військових і ветеранських організацій, готових збирати допомогу для солдатів і багато з них уже це робили.

Поки я пишу ці рядки, ми отримали повідомлення від наших казахських друзів, які відправили нам кошти на закупівлю їжі для волонтерів будівельного батальйону "Добробат", а також дві фури генераторів та інструментів. Я переконаний, що прямі контакти між нашими організаціями і волонтерами стануть новою хвилею волонтерства.

Зрештою, таке пряме залучення волонтерів інших країн змінить там громадську думку на нашу користь.

3. Друге дихання суспільства.

Серед найбільшої втоми я бачу втому інформаційну. Людей втомлює існуючий формат подання інформації: сухі факти, зведення, цифри, фото та відео вибухів, знищені міста. За чотири місяці ця інформація стала дуже одноманітною. У ній мало емоцій і життя. Минулого тижня я їхав з іспанською журналісткою у село Ягідне і запитав її, чому вона не хоче написати щось про війну. Вона відповіла, що іспанці вже не хочуть читати про війну, а ось історії людей, які після окупації почали відновлювати своє життя, історії про допомогу їм інших – це для них цікаво. Але ж так само й ми. Ми б хотіли читати історії, як хтось долає труднощі після війни, ми б хотіли читати історії про солідарність, дружбу та підтримку. Про креативні виходи зі складних ситуацій, про порятунок і початок нового життя.

Віра у перемогу потребує емоцій і нових історій. Перемогу створюють люди й історії цих людей, які творять перемогу, які надихатимуть на віру в неї, – сьогодні як ніколи потрібні українцям. Та й, мабуть, усьому світу.

Я переконаний, що ми відкриємо своє друге дихання вже найближчим часом.

Віримо у нашу перемогу!

Джерело: Victor Andrusiv / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора