Особливих висновків із попередніх карантинів в Україні не зробили. У нас філософія виживання і на особистому, і на національному рівні

Філософія виживання.

У роздумах про черговий карантин я із жахом усвідомив, що особливих висновків із попередніх карантинів не було зроблено. Ця думка потребує глибинного аналізу. Чому ми ніколи не працюємо над помилками? Чому не розробляємо нові рішення? Чому не прогнозуємо і не готуємося?

Суть відповіді на це питання полягає у філософії виживання. В інтерв'ю "Переговорке" я сказав, що наша національна ідея – вижити. Ми виживаємо на всіх рівнях. На особистому – намагаючись вирішити комфорт свого існування в дико некомфортній реальності. Звідси корупція і рішалово, які живуть разом із патріотизмом і релігійністю, причому часто в одній голові. На національному – ми як нація-"попрошайка" (Дацюк), яка без кінця волає про допомогу, клянчить гроші і підтримку.

Філософія виживання полягає в тому, щоб перебитися, якось прожити. Вона передбачає використання всього, що можливо, для виживання. У хід піде все: приниження будь-яких принципів, корупція, підлабузництво тощо. У виживання немає фундаменту, нижче якого не можна впасти, немає червоних ліній, немає рамок. У виживання немає завтра – тільки сьогодні, тільки зараз, тільки вже. Тому воно не породжує осмислення і усвідомлення, не породжує аналіз і прогноз, не породжує готовність вирішити системні проблеми, які виробляють умови і загрози життю.

Звідси – якось пройшли попередні карантини, пройдемо і цей. Надцятий карантин, який маячить на горизонті, не несе жодних нових підходів. Політика на основі виживання базується на принципі: якось пройшли перший, і інші пройдемо. Ніяких висновків щодо кризи медичного забезпечення, кризи дистанційного навчання, кризи малого та середнього бізнесу, кризи логістики немає. І не буде.

З іншого боку – наша здатність виживати є нашим найбільшим ресурсом. Немає армії – зараз зробимо, із чого є, немає ресурсу для бізнесу – зараз будемо крутитися, немає можливості купити машину – зараз придумаємо якусь "євробляху", а не буде світла – зараз якісь генератори і свічки придумаємо, немає опалення – зараз...

Трагедія цієї філософії в тому, що виживання породжує виживання. Виживший дякує Богу і хоче все забути, а не починає працювати, щоб такого не трапилося. Виживший готується виживати, а не жити. У нього немає майбутнього, а є тільки страх.

Джерело: Victor Andrusiv / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора